RESEARCH CHAIN У СОЦІАЛЬНИХ НАУКАХ

Олександр Кучинський
студент Інституту політичних студій імені Йохана Шютте Тартуського університету
У своєму бажанні віднайти зв'язки між соціальними феноменами соціальні науки намагаються конкурувати із природничими. Останні, завдяки більш статичному та прогнозованому характеру феноменів, здатні знаходити зв'язок між явищами з набагато більшою ймовірністю та називати ці зв'язки законами. Феномени соціальних наук, зі свого боку, перебувають в інтенсивній та часто непрогнозованій взаємодії, що практично не дозволяє формулювати причинно-наслідкові закони (англ. – casual laws). Крім того феномени соціально-політичного життя швидко змінюються. Це у багатьох випадках заважає представникам соціальних наук передбачати, як будуть розвиватися події та як одні соціальні явища впливатимуть на інші. Попри це, research chain максимізує здатність науковця поєднати теоретичні концепти та гіпотези із їх емпіричним тестуванням. А також із висновками про наявність чи відсутність зв'язку між конкретними явищами. Без такого інструменту соціальні науки навряд чи можуть з певністю сказати щось про соціальний світ та вийти за межі теоретизування про нього.

Розглянемо модель research chain на прикладі статті Петра Копецкі і Марії Спірової «Посади для хлопців? Патерни партійного патронажу в посткомуністичній Європі», в якій використаний порівняльний метод (small-n). Автори досліджували, як типи комуністичного авторитарного режиму у Чехії, Угорщині та Болгарії спричинили різний рівень патронажу, різні мотивації до здійснення патронажу та різні внутрішньопартійні механізми патронажу у посткомуністичних демократіях.



СТАДІЇ RESEARCH CHAIN
  1. Подія (досліджуваний феномен)
  2. Концептуалізація
  3. Операціоналізація
  4. Формулювання гіпотези
  5. Тестування гіпотези
  6. Формулювання причинно-наслідкового закону
Стадії research chain // Vello Pettai, переклад Олександра Кучинського
КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ

Спочатку необхідно визначити основні концепти дослідження. Кожен з них має три елементи: термін, атрибути та сутність. Термін – це назва концепту, яка, як правило, складається з одного слова (Wonka 2007, 43). Атрибути, зі свого боку, наповнюють термін змістом та в своїй сукупності складають його сутність. Саме сутністю термін відрізняється від інших споріднених концептів. Ще одним, додатковим, елементом концепту є його розширення (англ. – extension), яке дозволяє пояснити різні емпіричні процеси та явища за допомогою цього концепту. Наприклад, розширенням концепту «об'єктивація жіночого тіла» є його застосування в рамках аналізу соціологом візуального контенту журналу Playboy. Одне з важливих правил концептуалізації – уникнення власних назв. Це не просто формальне чи бюрократичне правило. Воно вказує на те, що концепти повинні бути достатньо абстрактними, аби мати змогу пояснювати явища у ширшому вимірі, ніж в масштабах однієї країни (чи навіть регіону).
На першій стадії концептуалізації надзвичайно важливо дослідити вже наявні концепти, щоб зрозуміти, чи є серед них той, що вже може охарактеризувати досліджуваний вами феномен.
Відповідно, створювати власний концепт або по-новому концептуалізовувати наявні варто лише коли останні не дозволяють пояснити досліджуваний феномен. Як зазначав Сарторі, концепт характеризується ще й тим, що терміни, які ми використовуємо для наших концептів, повинні відповідати "семантичному полю", що вже існує стосовно терміну Х (1984, 58). Наприклад, окремий дослідник може визначити демократію як наявність деяких форм політичної участі громадян, зокрема – прямої демократії. У такому разі цей дослідник може стверджувати, що середньовічна Київська Русь була демократією, оскільки громадяни брали участь у політиці в рамках віче та навіть впливали на прийняття рішень. Проте, вочевидь, цей дослідник не звернув жодної уваги на те семантичне поле, яке вже існує навколо терміну "демократія", як-от поділ на гілки влади, загальне виборче право, політична конкуренція, верховенство права, права людини тощо. Звернемося до статті Копецкі та Спірової про партійний патронаж в посткомуністичній Центральній Європі.
Залежні змінні в статті: рівень патронажу, мотивація для здійснення патронажу та внутрішньопартійні механізми патронажу.

Автори розділили мотивацію для здійснення патронажу на а) мотивацію особистої вигоди та б) мотивацію у вигляді контролю за державними інституціями (Kopecky&Spirova 2011, 912).

Внутрішньопартійні механізми патронажу: автори протиставляють партії, в яких сама партійна система контролює процеси партійного патронажу, партіям, в яких доля того чи іншого призначення залежить не від інституціоналізованих внутрішньопартійних процедур, а від особистої волі окремого політика (Kopecky&Spirova 2011, 903).

Незалежна змінна – тип комуністичного авторитарного режиму.


Концептуалізація залежних змінних

Автори визначають партійний патронаж як "здатність політичних партій призначати своїх членів або інших осіб на посади в публічному та напівпублічному секторі та практична реалізація такої можливості" (Kopecky&Spirova 2011, 905). Відповідно, поняття рівня патронажу пояснює, наскільки істотною є така здатність.

Важливо зазначити, що автори вичерпно пояснили, яким чином патронаж відрізняється від схожих концептів, таких як клієнтелізм та корупція. Так, Копецкі та Спірова стверджують, що патронаж необов'язково є проявом клієнтелізму. Призначати на посади за допомогою патронажу можна з метою контролю над виробленням та формулюванням політики, а не заради лояльності високопоставлених осіб. Від корупції патронаж відрізняється тим, що найчастіше він легальний (як один із механізмів призначення на посади). З іншого боку, автори визнають патронаж необхідною умовою як для клієнтелізму, так і для корупції (Kopecky&Spirova 2011, 903).


Концептуалізація незалежної змінної

Копецкі та Спірова виокремлюють 3 типи комуністичних авторитарних режимів: патримоніальний, національно-пристосувальний (англ. – national-accommodative) та бюрократично-авторитарний комунізм. Основним критерієм для розрізнення цих типів є рівень розвиненості адміністративних та бюрократичних структур режиму. Так, в патримоніальному комунізмі вони розвинені найслабше, тоді як бюрократично-авторитарний режим має найвищий рівень розвитку цих структур, а національно-пристосувальний займає проміжну стадію. В рамках статті автори розглянули один кейс відповідно до кожного типу комуністичного режиму: бюрократично-авторитарний (Чехія), національно-пристосувальний (Угорщина), патримоніальний (Болгарія) (Kopecky&Spirova 2011, 900-901).



ОПЕРАЦІОНАЛІЗАЦІЯ

Стадія операціоналізації дозволяє виміряти концептуалізовану нами змінну за допомогою обраних індикаторів, дані щодо яких можна зібрати емпірично (Miller 2007, 86-87).

Складові операціоналізації:
  • метод;
  • валідність;
  • достовірність (англ. – reliability);
  • способи вираження змінної за рівнем точності.

Метод


Основна відмінність в рамках метод – це відмінність між кількісним та якісним методами досліджень. Проте досить часто така різниця не є нічим більшим, аніж просто способом подачі інформації про змінну. З іншого боку, вибір того чи іншого формату подачі інформації може суттєво вплинути на результати дослідження. Візьмімо, наприклад, концепт бідності. Так, бідність можна виміряти кількісно, скажімо, за допомогою даних ООН щодо критеріїв перебування за межею бідності чи даних конкретних держав щодо прожиткового мінімуму. Проте бідність також можна виміряти, з'ясувавши, наскільки бідними вважають самі себе громадяни. Очевидно, офіційні стандарти, визначені урядами країн чи міжнародними організаціями, можуть значно відрізнятися від суб'єктивної оцінки людей власного статусу. Водночас, використання обох методів може допомогти збалансувати дослідження. Як кількісні, так і якісні методи, попри свої переваги, можуть оминути увагою деякі аспекти феномену. Відтак, поєднання методів потенційно може дати більш повну інформацію про нього.


Аби відстежити патерни патронажу у 3-х країнах, Копецкі та Спірова створили Індекс Патронажу на основі опитування експертів з 15-ти країн. Автори поділили місця призначень на посади на 3 типи: міністерства, державні агенції та виконавчі посади (державні підприємства, лікарні, посольства в іноземних країнах тощо) (Kopecky&Spirova 2011, 905).


Валідність

Валідність – надважливий критерій операціоналізації, що показує, наскільки вміло та переконливо дослідник перетворює ідею концепту на конкретні індикатори, якими можна виміряти ступінь присутності змінної, а також – динаміку прояву змінної в цьому ступені. Валідність відповідає на запитання, в якій мірі індикатори, визначені нами для наших концептів, дійсно вимірюють суто ці концепти й нічого іншого (Miller 2007, 89-92).

Наприклад, для операціоналізації впливу громадянського суспільства можна використати кількість зареєстрованих громадських організацій. Проте цей індикатор може бути не найкращим, оскільки формальна реєстрація ГО не обов'язково означає її активність. Іншим індикатором може бути кількість акцій протесту за конкретний період часу. Проте громадські організації займаються не тільки протестною діяльністю, тому потрібен індикатор, який охопить всі інші види їхньої діяльності. Також можна використовувати відразу декілька індикаторів одного феномена для отримання повнішої інформації. Врешті-решт, поняття громадянського суспільства не обмежується суто громадськими організаціями. Це спричиняє додаткову проблему для операціоналізації. Тож навіть за умови вдало проведеної концептуалізації змінної, пошук валідних індикаторів може бути нелегким завданням.

Стосовно валідності даних у статті Копецькі та Спірової. Можна припустити, що проведення інтерв'ю з експертами дозволить отримати найповнішу інформацію про змінні, пов'язані з патронажем. Експерти мають достатню кількість інформації з цієї теми. Водночас, вони з більшою ймовірністю незаангажовані у порівнянні з державними службовцями, які, наприклад, самі могли отримати державні посади через механізми патронажу. Тож навряд чи вони були б схильні правдиво відповідати на запитання про рівень, мотивацію та механізми патронажу в їхній країні.

Проте для того, щоб оцінити валідність операціоналізації в повній мірі, необхідно проаналізувати сам використаний опитник. Необхідно встановити, чи відповідають питання авторській концептуалізації патронажу. Так само автори не пояснюють, які саме техніки перетворення якісних даних інтерв'ю з експертами в кількісний індекс було застосовано. Можливо, цим було пожертвувано через ліміт обсягу статті. У будь-якому разі, відсутність інформації провокує запитання щодо коректності перетворення якісних даних у кількісні.


Достовірність

На відміну від валідності, достовірність не ставить запитання, чи правильними є індикатори. Натомість вона ставить запитання, наскільки правдоподібна інформація, зібрана про ці індикатори (Miller 2007, 92-93). Наприклад, ідея вимірювати силу армії Північної Кореї через кількість різних видів озброєнь та кількість військовослужбовців є валідною, оскільки цей критерій дає достатньо інформації для висновків про військову спроможність Північної Кореї. Однак, використовувати урядові документи Північної Кореї як джерела інформації проблематично з точки зору їх правдивості, оскільки немає жодних механізмів перевірки цієї інформації. До того ж, є підстави вважати, що недемократичні режими схильні до значно більшого спотворення інформації, ніж демократичні.

Стосовно достовірності даних дослідження Копецькі та Спірової найважливішим питанням є те, наскільки неупередженими були автори при виборі експертів? Наскільки їхня кваліфікація була підтвердженою? Якою є ймовірність, що експерти не приховали жодної інформації від інтерв'юерів? Чи повністю було дотримано процедури опитування тощо.


Способи вираження змінної за рівнем точності

Рівень точності – важлива складова операціоналізації, що вказує, наскільки ми дійсно можемо спостерігати зміни у ступені прояву якоїсь змінної. Розгляньмо на конкретних проявах різні рівні точності.

Дихотомічний. Дихотомічний рівень точності найпростіше проілюструвати на прикладі вагітності: вона або є, або її немає — ніякого проміжного стану тут бути не може. Таким чином, дихотомічний рівень точності має лише дві характеристики, і відсутність однієї автоматично означає присутність іншої.

Номінальний (категоріальний). За такого рівня точності категорії, об'єднані у якусь більшу категорію, не можуть бути порівняними у форматі «щось є більшим, ніж інше» (Shively 2016, 66). Класичним прикладом тут можуть слугувати релігії. Так, концепт релігії можна поділити на християнство, іслам, буддизм, іудаїзм тощо, але ці поняття неможливо порівняти й сказати, що якась релігія краща, ніж інші.

Порядковий (ординальний). Цей рівень точності відрізняється від категоріального тим, що ми можемо проранжувати типи всередині змінної від більшого до меншого за обраним критерієм (Shively 2016, 66). Проте за ординального рівня точності ми не можемо порівнювати кожен прояв чи тип всередині котрогось концепту арифметично. Прикладом ординального рівня точності є шкала Лікерта, яка ранжує ступінь того, наскільки респондент погоджується із запропонованим твердженням від найменшого до найбільшого, проте не переводить ці рівні згоди із твердженням в арифметичну площину.

Інтервальний. Відмінністю цього рівня точності є те, що ступінь присутності конкретної змінної виражено числовим способом, що дозволяє здійснювати математичні дії зі змінною (Shively 2016, 66). Інтервальною ж вона називається через те, що діапазони значень змінної можна поділити на рівні інтервали. Так, інтервал між 15 та 0 буде дорівнювати інтервалу між 60 та 45.

Пропорційний (англ. – ratio). Пропорційний рівень точності відрізняється від інтервального тим, що останній встановлює нульове значення змінної довільно. Наприклад, за шкалою Цельсія нуль встановлено довільно – відповідно до температури замерзання води. Іншими словами, нульова температура не означає відсутність температури як такої, а лише якесь її значення. Натомість, якщо нашою змінною буде маса тіла, то нуль означатиме відсутність маси, а рівень точності буде пропорційним.

У результаті перетворення якісних даних інтерв'ю в кількісний індекс, Копецкі та Спірова досягли пропорційного рівня точності (ratio), у якому нуль позначає відсутність патронажу, а одиниця – призначення на державні посади суто через патронаж (Kopecky&Spirova 2011, 905). Крім того, Копецкі та Спірова надають розширені коментарі щодо того, як власне інтерпретувати той чи інший показник між нулем та одиницею. Так, вони стверджують: значення близько 0.65 та вище означає, що призначення у значній більшості органів влади на всіх рівнях відбуваються через механізм патронажу. Значення 0.4 показує, що більшість призначень відбуваються через патронаж лише на центральному рівні влади та у її середній ланці. Значення 0.1 використовують у разі, якщо патронаж поширюється на призначення лише на центральному рівні влади.


Операціоналізація незалежної змінної у статті Копецькі та Спірової

Нагадаємо, що незалежна змінна – це тип комуністичного авторитарного режиму. Емпіричні індикатори, за якими автори визначають належність тієї чи іншої країни до якогось типу комуністичного авторитарного режиму, автори не пояснили, оскільки вони вже використовували типологію інших дослідників. Відповідно, для повного аналізу операціоналізації необхідно звернутись до праці Кітшельта та інших, на яких посилаються автори (Kopecky&Spirova 2011, 900). Якщо ж не виходити за межі цієї статті, то читачу доводиться приймати на віру цю операціоналізацію, яка не була жодним чином пояснена. Тож питання валідності індикаторів та правдоподібності даних в межах цієї статті залишаються без відповіді.

Стосовно рівня точності, то типи комуністичних режимів можна проранжувати за рівнем розвитку адміністративно-бюрократичних структур. Тоді бюрократично-авторитарний режим буде першим, а патримоніальний комунізм – останнім. Це дає підстави говорити про порядковий рівень точності.



ФОРМУЛЮВАННЯ ГІПОТЕЗИ

Формулювання гіпотези – етап, на якому зв'язок між залежною та незалежною змінними ілюструється в рамках одного речення. Форма вираження гіпотези може бути різною, проте найкраще використовувати конструкцію «чим більше значення незалежної змінної, тим більше й значення залежної змінної». Наприклад, «чим більшим є рівень демократії в країні, тим більшою є її співпраця з міжнародними фінансовими інституціями». Однак, це правило не обов'язкове – воно є лише порадою та можливим варіантом використання виразів, які допомагають краще зрозуміти та унаочнити причинно-наслідковий зв'язок. Наприклад, попри те, що закон Дюверже «мажоритарна система в один тур призводить до двопартійної системи» (Palfrey 1988, 1) не дотримується цієї лінгвістичної форми, причинно-наслідковий зв'язок простежується доволі чітко. Ще однією опцією конструювання гіпотези є версія «якщо…, то...», яка теж дає змогу осягнути причинно-наслідковий зв'язок між змінними.


Допоміжні змінні

У причинно-наслідковий зв'язок між залежною та незалежною змінними можуть втручатися інші змінні, які модифікують вплив незалежної змінної на залежну, або створюють умови для такого впливу. Це так звані допоміжні змінні. Вони присутні не завжди, проте доволі часто.

Існує декілька типів допоміжних змінних:
  • змінна-антецедент – створює умови для того, щоб причинно-наслідковий зв'язок між незалежною та залежною змінними відбувся (Van Evera 2007, 10).
  • змінна-посередник (англ. – intervening variable) – проміжний стан, який забезпечує зв'язок між незалежною та залежною змінними. Наприклад, у гіпотезі «Сонячне світло спричиняє фотосинтез, який призводить до росту трави» фотосинтез буде змінною-посередником (Van Evera 2007, 11).
  • умовна змінна (англ.conditional variable) – ця змінна не впливає на наявність чи відсутність зв'язку між змінними, як такого, але впливає на силу цього зв'язку. Так, підтримка західних країн спричиняє демократизацію недемократичних режимів, але сила цього зв'язку залежить від рівня розвитку громадянського суспільства у недемократичних країнах.


Гіпотези Копецкі та Спірової

Копецкі та Спірова формулюють три гіпотези, кожна з яких пояснює причинно-наслідковий зв'язок незалежної змінної з однією із залежних.

Гіпотеза 1. «Рівень практик патронажу буде найвищим у посткомуністичних демократіях, які виникли з патримоніальних комуністичних режимів, нижчим у національно-пристосувальних режимах та найнижчим у бюрократично-авторитарних режимах.» (Kopecky&Spirova 2011, 902).

Гіпотеза 2. «Політика патронажу в посткомуністичних демократіях, які виникли з патримоніального комунізму буде викликана бажанням винагородити прихильників партії, у демократіях, які виникли з бюрократично-авторитарного комуністичного режиму патронаж буде викликаний потребою контролювати державні інституції, тоді як у національно-пристосувальному типі будуть присутні обидві вищезгадані мотивації.» (Kopecky&Spirova 201, 902-903)

Гіпотеза 3. «У посткомуністичних демократіях, які виникли з патримоніального комунізму, партійний апарат схильний відігравати другорядну роль у контролі патронажу порівняно із окремими політиками, тоді як у бюрократично-авторитарному та національно-пристосувальному типі ситуація буде зворотньою.» (Kopecky&Spirova 2011, 903)

Хоча Копецкі та Спірова і не використовують популярний спосіб формулювання гіпотези «чим більше..., тим більше...», причинно-наслідковий зв'язок, який емпірично тестують автори, досить легко з'ясувати.

У статті автори зазначили такі допоміжні змінні:
  • змінна-посередник типи політичного процесу у посткомуністичних країнах. Так, Копецкі та Спірова стверджують, що різні типи комуністичного авторитарного режиму призвели до різних типів політичного процесу, який, зі свого боку, призвів до відмінностей у характері патронажу в цих країнах. Іншими словами – тип комуністичного режиму спричиняє різні характеристики патронажу не безпосередньо, а через посередництво різних типів політичного процесу, що виникли після повалення комуністичних режимів та виникнення демократій. (Kopecky&Spirova 2011, 902-904)
  • умовна змінна автори стверджують, що у випадку Болгарії вимоги міжнародних інституцій (а саме – ЄС), істотно вплинули на характер патронажу. (Kopecky&Spirova 2011, 918)



ТЕСТУВАННЯ ГІПОТЕЗИ

Вибір дизайну дослідження – це частина етапу тестування гіпотези, після якої дійсно можна говорити про причинно-наслідкові зв'язки.

Виокремлюють 3 типи дизайну дослідження:
  • кейс-стаді;
  • порівняльний метод (small-n);
  • large-n дослідження.
Кейс-стаді у переважній більшості випадків нездатний дати остаточну відповідь щодо причинно-наслідкового зв'язку між явищами, проте може наблизити до такої відповіді. Навіть попри те, що в рамках кейс-стаді розглядається лише один прояв визначеного теоретичного концепту, він завжди аналізується в контексті його порівняння з іншими кейсами, проаналізованими іншими дослідниками. Найчастіше кейс-стаді розглядає якийсь феномен соціальної реальності через призму вже сформованого концепту та теоретично сформованого причинного-наслідкового зв'язку. Буває навпаки – кейс використовується для того, щоб сформувати концепт та гіпотезу, яку згодом можна буде протестувати на більшій кількості кейсів. Серед усіх типів кейс-стаді лише один з них – дескриптивний – не має стосунку до концептів та причинно-наслідкових зв'язків між ними. Інші його типи такі: попередня ілюстрація теорії, інтерпретативний кейс-стаді, гіпотезо-утворювальний, найменш імовірний (підтвердження теорії), найбільш імовірний (ослаблення теорії) та девіантний – мають на меті дослідити причинно-наслідкові зв'язки між явищами. Детальніше про типи кейс-стаді читайте тут.

Порівняльний метод (small-n) складається з двох головних типів: порівняння найбільш подібних кейсів та порівняння найбільш відмінних кейсів. У першому випадку дослідник доводить, що відмінності між кейсами спричинені саме тією незалежною змінною, якою дослідник пояснює настання залежної змінної, а не іншими факторами. Саме тому досліднику необхідно зробити ці інші фактори сталими, тобто такими, які не будуть відрізнятись між кейсами. У випадку порівняння найбільш відмінних кейсів усе навпаки: усі релевантні фактори, які також могли б вплинути на результат, мають відмінні значення з-поміж кейсів, проте однакове значення незалежної змінної спричиняє однаковий наслідок у всіх кейсах (Tarrow 2010, 233-235). Скажімо, три політичні партії мають різні ідеології, відмінну кількість місцевих осередків, різний досвід ведення виборчих кампаній, проте наявність однакової кількості фінансових ресурсів забезпечила їм однаковий результат на виборах. Звичайно, це може не відповідати емпіричній реальності, але з точки зору порівняння найбільш відмінних кейсів це дослідження має право на існування.

Large-n дослідження може бути найбільш сприятливим з точки зору підтвердження наявного причинно-наслідкового зв'язку, оскільки кількість кейсів у дослідженнях такого типу починається близько 50-ти, а не обмежується декількома, як у порівняльному методі. Проте, large-n дослідження також використовує логіку порівняльного методу, залишаючи визначені релевантні факторів сталими. З іншого боку, велика кількість кейсів значно обмежує кількість таких факторів, оскільки large-n дослідження орієнтоване не на глибоке дослідження кейсів — скоріше на порівняння низки найважливіших факторів серед багатьох кейсів. Варто зазначити, що вихідною точкою для large-n є наявність необхідних статистичних даних стосовно великої кількості країн та параметрів, за якими ці країни порівнюються. Якщо необхідних даних, які б задовольнили задум дослідника, немає – це, скоріш за все, унеможливить дослідження. Адже створення бази даних може забрати більше часу, аніж здійснення решти дослідження (Landman 2002, 92-93).


Дизайн дослідження, обраний Копецкі та Спіровою

Дослідження є прикладом порівняльного методу, а саме дизайну найбільш подібних кейсів. У випадку Болгарії, Чехії та Угорщини сталими факторами для Копецкі та Спірової, окрім, звичайно, комуністичного минулого, є конституційний дизайн (усі країни є парламентськими республіками), виборча система та формат міжпартійної конкуренції (багатопартійні системи з помірною фрагментацією) (Kopecky&Spirova 2011, 904). Оскільки декілька інших факторів, які так само могли б вплинути на різницю у залежних змінних, були сталими, це дає авторам стверджувати, що саме тип комуністичного авторитарного режиму спричинив такі відмінності у залежних змінних.



ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВИЙ ЗАКОН (CAUSAL LAW)

Причинно-наслідковий закон має такі основні характеристики:
  • регулярність зв'язку, запропонованого в гіпотезі, та її генералізація;
  • достовірність та відтворюваність дослідження іншими науковцями;
  • валідність;
  • здатність дослідження поширювати власні гіпотези на ще не досліджені феномени;
  • здатність пояснити якомога більше, використовуючи якомога менше засобів (Heritier 2008, 62).
Описані характеристики складають ідеальну модель, проте на практиці їй не відповідає практично жодне дослідження. В політичній науці, наприклад, єдиними визнаними причинно-наслідковими законами є теорія демократичного миру та закон Дюверже.

Можна стверджувати, що авторам статті «Посади для хлопців? Патерни партійного патронажу в посткомуністичній Європі» вдалось знайти причинно-наслідковий зв'язок між типом комуністичного авторитарного режиму та рівнем, мотивацією та механізмами патронажу у випадку Угорщини, Чехії та Болгарії. Щоправда, використання порівняльного методу small-n не дозволяє поширити цей висновок на всю генеральну сукупність, а саме – усі посткомуністичні держави. Для цього це дослідження має бути розширеним, аби охопити всі кейси, які підпадають під дослідницьку проблему. Відповідно, не можна стверджувати, що Копецкі та Спіровій вдалось знайти причинно-наслідковий зв'язок між змінними у випадку всіх посткомуністичних країн. Цього не можна робити хоча б тому, що не всі ці країни були об'єктом дослідження. Проте, автори зуміли протестувати власну гіпотезу на прикладі 3-х країн, що у перспективі дозволяє зробити це і стосовно решти посткомуністичних держав.
Діаграма причинно-наслідкового зв'язку в статті Копецкі та Спірової // оригінальна схема - Vello Pettai, переклад Олександра Кучинського
ПІДСУМОК

Як було показано на прикладі статті Копецкі та Спірової, на кожному етапі дослідження на науковця чекають важкі виклики та не менш важкі вибори: як концептуалізувати, операціоналізувати феномен, як відрізнити один концепт від подібних на нього, як обрати дизайн дослідження (кейс-стаді, small-n, large-n), як сформулювати гіпотезу, як протестувати гіпотезу. Ось тому практично кожна стаття піддається критиці стосовно якогось із цих етапів. Але саме такий критичний, дисциплінований підхід до дослідження дозволяє соціальним наукам говорити про те, як працює соціально-політична реальність з високим ступенем імовірності.




БІБЛІОГРАФІЯ

Héritier, Adrienne. "Causal explanation." Approaches and Methodologies in the Social Sciences (2008): 61-79.

Kopecký, Petr, and Maria Spirova. "'Jobs for the boys'? Patterns of party patronage in post-communist Europe." West European Politics 34, no. 5 (2011): 897-921.

Landman, Todd. Issues and methods in comparative politics: an introduction. Routledge, 2002.

Machlup, Fritz. "Are the social sciences really inferior?." Southern Economic Journal (1961): 173-184.

Miller, Bernhard. "Making measures capture concepts: tools for securing correspondence between theoretical ideas and observations." In Research Design in Political Science, pp. 83-102. Palgrave Macmillan, London, 2007.

Palfrey, Thomas R. "A mathematical proof of Duverger's law." (1988).

Sartori, Giovanni. Social science concepts: A systematic analysis. Vol. 1. Sage Publications, Inc, 1984.

Shively, W. Phillips. The craft of political research. Routledge, 2016.

Tarrow, Sidney. "The strategy of paired comparison: Toward a theory of practice." Comparative political studies 43, no. 2 (2010): 230-259.

Van Evera, Stephen. "Hypotheses, Laws and Theories: A User's Guide." Guide to methods for students of political science (1997).

Wonka, Arndt. "Concept specification in political science research." In Research Design in Political Science, pp. 41-61. Palgrave Macmillan, London, 2007.