Шлях науковця: як потрапляють до науки?

Михайло Кольцов
кандидат філософських наук, старший викладач кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА
Коли виникає питання про порядок, принципи та переконання, які сприяють появі науковця, то найближчою довідковою літературою стають біографії тих, хто заслужив це звання своїми відкриттями та досягненнями. І це не така вже й безґлузда порада. Біографії видатних учених, особливо, коли вони встигли їх авторизувати, містять у собі багато цікавих моментів, які вони вважали поворотними для свого становлення.

Але більшість біографій має один недолік: вони показують становлення науковця у зворотному напрямі. Так, наче ви дивитеся серіал «Коломбо» і, вже знаючи особу вбивці та його мотиви, намагаєтеся дізнатись, як герой Пітера Фалька вираховуватиме його. Однак, у реальному житті питання стоїть трохи інакше: як я можу стати науковцем, якщо я не маю певності в тому, що зможу зробити хоча б одне значиме відкриття? Більше того, чим більше я досліджую свою тему, тим більше мене гнітить думка, що все вартісне було відкрито до мене, а максимум моїх можливостей — це повторювати вже сказане.

Можу вас заспокоїти: подібні думки були у всіх видатних учених, чиї імена вам наразі відомі з книг. Але це аж ніяк не завадило їхньому науковому становленню. Так чому їх це не зупинило, хоча перешкоди здавались іноді нездоланними (а це загальне місце у всіх біографіях науковців)?

Перше, що відразу вказуватиме на те, що вас можна називати науковцем, буде старе латинське поняття curiositas. Його можна перекладати по-різному: і як цікавість, і як інтерес, і як допитливість. Його полісемантичність зумовлена тим, що воно передає цікавість особливого роду: вам обов'язково потрібно знати відповіді на запитання «хто?», «що?», «чому?» і «як?». І ці відповіді вам необхідно знати всі та одразу. У кожного науковця, незалежно від штучного розподілу на природничі, технічні та гуманітарні напрями, є це необґрунтоване прагматичним інтересом прагнення до знання у всіх чотирьох вимірах. Чому Всесвіт існує саме так, а не інакше? Як йому вдається існувати саме так? Чому казки різних народів світу, навіть тих, які ніколи не контактували одне з одним, мають однакову структуру розповіді? Як їй вдається залишатися такою?

Ці та інші питання стають настільки важливими, що вслід за такою допитливістю з'являється й бажання приділяти час та ресурси на пошуки відповідей. Зрештою, науковцями стають ті, хто одночасно з цим запитуванням про природу речей та пошуками способів виявлення цієї природи, віднаходить і спосіб власного становлення та комунікації з іншими. Ви стаєте науковцем тоді, коли розумієте, що як той, хто запитує про природу субатомних частинок, особливості реакцій ліофілізації або соціальних відносин в общині старовірів, ви здобуваєте відчуття повноти існування як для себе, так і для інших. Ось чому наукою не можна займатись як хобі. Кожен, хто бачив, чим закінчилися зусилля Йоганна Гете у дослідженні природи світла або потуги Джона Лока у галузі метеорології, знає, чому наукова діяльність не може бути лиш однією зі сфер становлення.

Втім, тут же варто застерегти вас від уявлення про становлення науковця як своєрідного робота, який тільки й робить, що шукає відповіді на питання. Науковці у своєму запитуванні продовжують залишатися людьми: зі всіма своїми недоліками, стереотипами, упередженнями та забобонами. Так, науковці не завжди є «хорошими людьми», зважаючи на етичний зміст, яким може наділятися цей вираз. Проте слід зазначити, що далеких від наукової діяльності людей таке означення теж може не стосуватися. Розуміння та логіка не роблять вас хорошими, добрими чи справедливими — вони лиш дозволяють зробити той світ, який є для вас важливим, більш зрозумілим, ніж він був до цього.

Коли мені ставлять скептичні питання щодо можливості відкриття у сфері гуманітарних та соціальних наук, я завжди звертаю увагу на причини такого скепсису: «Чи бачили ви першоджерело?» Тоді, коли ви не здійснюєте граничного запитування, ви й не можете побачити того багатоманіття досвіду, який би дозволив вам змінити перспективу та розуміння. Той самий принцип працює і в природничих науках: якщо ви вважаєте, що всі відкриття вже зроблені до вас, то чи проводили ви ті експерименти, які привели до них, чи перевірили ви розрахунки, які лежать в їх основі? Зрозуміло, що в природничих науках експериментальна діяльність не є дешевим задоволенням, але інакше і не відбувається відкриття.

Тому, якщо ви вже почали своє становлення як науковці, то можу вас відразу порадувати — ви не мали іншого вибору. У той момент, коли ви для свого існування потребуєте відповідей на свої питання, ви вже не можете діяти інакше. Це не гарантує вам відкриттів, хоча ви їх неодмінно зробите, але це та діяльність, яку ви не можете не робити.

Й останнє. Наукова діяльність не є шляхом одинака, хоча біографії й намагаються нас переконати у зворотному. Кожен видатний науковець зустрів викладача, який допоміг йому зрозуміти щось краще. Або дослідницю, яка дозволила йому стати частиною науково-дослідного проекту. Друга, який розділяв його інтерес. Колегу, який допоміг йому подолати адміністративні бар'єри. Мецената, який фінансово підтримав його. Шлях науковця переповнений зустрічами, і саме з них, здебільшого, складаються поворотні моменти становлення науки. І найчастіше вам доведеться не пасивно сидіти в очікуванні знакової зустрічі, а докладати зусиль, аби, у своєму прагненні отримати відповіді на питання, віднайти когось, хто вас у цьому підтримає.