НЕ ПРОСТО ГРА В SPSS: ЯК ПЕРЕСТАТИ РОЗДІЛЯТИ ТЕОРІЮ ТА ЕМПІРИКУ Й ПОЧАТИ ДОСЛІДЖУВАТИ?

Катерина Мальцева
канд. філос. наук., PhD, доцент кафедри соціології НаУКМА,
Research Scientist, University of Connecticut
Замість преамбули

Очевидно, що у дослідницькому задумі теорія та емпірика мають бути пов'язані якоюсь логічною ланкою. Так само безспірним є те, що будь-яке хороше дослідження має свої витоки з хороших гіпотез. Питання в тому, де їх взяти. Саме ці дві речі — механізм зв'язків між теорією та емпірикою і формулювання гіпотез — є предметом сьогоднішньої розмови. Чому на практиці теорія та емпірика не стоять окремо одна від одної і як зробити так, щоб інтуїтивні очікування прийняли вигляд лінійно сформульованих робочих гіпотез?

Розпочнемо з простих типових тез, які щодня звучать в університеті. Ось що я чула від студентів стосовно взаємин теорії та емпірики:

1) Потрібно обрати одну теорію для проведення проекту.
2) Потрібно проаналізувати дані, а потім підібрати до результату відповідну теорію.
3) Якщо я аналізую дані, теорія в роботі непотрібна взагалі.
4) У теоретичній роботі не має бути аналізу даних.
5) Дані ліпші за теорію.
6) Теорія ліпша за дані.
7) Теорія є «абстрактною».
8) Теорія — це щось пов'язане із хронологією на курсі «Історія філософії/соціології».
9) Я заплутався, яка теорія мені потрібна, бо не знаю таких теорій, які мені треба.
10) У процесі роботи свої гіпотези не можна змінювати.
11) Гіпотезу треба брати із «сивої давнини» («із Дюркгейма»).
12) Гіпотеза має підтверджувати те, що хтось (відомий) вже знайшов до вас.
13) Якщо гіпотеза не справдилася, це погано.
14) Гіпотези дублюють завдання роботи.
15) Гіпотези формулюють після аналізу даних.
16) Якісні роботи потребують формалізованих гіпотез.
17) Я не знаю, які в мене гіпотези. Я не можу розпочати.

Усі ці твердження про теорію та гіпотези не відповідають дійсності. Спантеличуючи, вони не дають вам бачити велику картинку і заважають розпочати роботу над вашим проектом.
Насправді гіпотези мають поділяти вашу складну побудову на елементарні компоненти (змінні та зв'язки між ними) і в такий спосіб допомагати побачити перед собою своєрідний шлях дій (курс, яким вам варто рухатися з точки А в точку В, як на google maps). А теорія організовує (тобто — впорядковує та наповнює сенсом) ці зв'язки.
Штучне протиставлення

Одним із наслідків, які випливають із перших дев'яти тверджень, є штучне розведення теорії та емпірики як двох різних явищ із неспівмірними властивостями, які в уяві дослідника протиставляються одне одному. Наголошую на слові «штучне». З цього логічно виникає потреба вирішити, що передує емпірика чи теорія? Де початок, від якого варто розгортати проект і що робити насамперед? У такий спосіб утворюється неприродна дилема: що є первинним у дослідженні теорія чи емпірика? Відповідно, як між ними рухатися, просуваючись робочими фазами у процесі роботи над своїм проектом? Як науковий керівник, я чула запитання: «Що мені робити першим писати теоретичний розділ чи збирати дані?»
Насправді теорія та емпірика — частини одного і того ж тіла
і не можуть існувати окремо одна без одної.
Уявляти їх поодинці непродуктивно.
Теорія без даних безпомічна, а дані без теорії — сліпі.
Теорія легітимізує метод, яким ви «обробляєте» емпірику.
Теорія має важливу функцію вибирати релевантні елементи даних для аналізу та інтерпретації.
Теорія далеко не така абстрактна та відсторонена від досліджуваного емпіричного матеріалу, як здається. Тут можна використати хорошу фразу Курта Левіна, що «немає нічого більш практичного, ніж хороша теорія».

Насправді з того, що в цьому процесі знаходиться якоюсь мірою «в опозиції», можна виділити умовно бінарну пару «кількісний якісний підхід». Якщо формальна теоретична побудова передує збору даних (передіснує) це дедуктивний шлях і кількісна сфера (що спирається, відповідно, на різні форми збору та аналізу кількісних даних). Якщо теоретична робота конструюється в процесі збору/аналізу даних це індуктивний шлях і якісна сфера. Але це не те ж, що протиставляти теоретичну та емпіричну сторони дослідження.


«Це лише семантика!», — говорили вони…

Отже, як вже зазначалося, теорія та емпірика — це взаємозалежні частинами одного цілого. І самі в собі вони ніяк не можуть бути самодостатніми.
Теорії не можуть утворитися без даних (адже колись будь-яка теорія була даними). Дані ж без теорії навіть не відповідають на якесь запитання. Отже, для створення осмисленого наукового тексту обидва компоненти мають співіснувати у гармонії та братися до уваги не як опозиційні. Це дуже важлива вихідна точка.
Але тут є один складний момент, який типово спантеличує молодого дослідника вже на ранньому етапі, і він закладений у мовній семантиці. Йдеться про те, як ми говоримо про досліджувану ситуацію і які категорії вибираємо для опису досліджуваної проблеми. Я говорю, насамперед, про категоріальний розподіл на «теоретичні» та «методологічні» курсові/дипломні роботи. Цей розподіл на рівні мови породжує цілу вервечку принципових помилок у тому, як студенти характеризують свої роботи (і, відповідно, самоідентифікуються як дослідники).

Почнемо з найпростішого, що лежить на самій поверхні. У студентському сприйнятті формується уявлення про розподіл робіт на дві семантично протилежні та взаємовиключні категорії: роботи «методологічні» та роботи «теоретичні». З мого досвіду розмов із студентами, під першу категорію у них підпадають такі роботи, що містять аналіз масивів первинних чи вторинних даних будь-якої природи, а другі не містять ніякого аналізу (не працюють із даними). Попри свою широку вживаність на практиці, така бінарна класифікація є некоректною. Вона (1) насправді не описує суті роботи, (2) підміняє поняття і (3) протиставляє теорію емпіриці вже на рівні концептуалізації. Тим часом така класифікація, що розводить теорію та методи, спочатку вводить читача в оману, а потім викликає в нього чи в неї відчуття, що автор не розуміє найпростішого в тому, що робить. Цей ефект дуже небажаний під час захисту, адже вміння грамотно представити та контекстуалізувати свої результати — суттєва характеристика роботи та відображення компетентності автора.

Значно доречнішим є інший критерій категоризації, який протиставляє емпіричні роботи оглядовим. Зокрема, роботи, які включають будь-який аналіз даних, називаються емпіричними (а не «методологічними»). Наявність даних сама по собі не додає «методологічності» і ніколи цього не зробить. Емпіричні роботи стають «методологічними» лише у тому випадку, коли вони пропонують нову методологію, розробляють чи тестують інноваційну техніку аналізу чи збору даних, рафінують стару техніку чи процедуру тощо. В фокусі методологічної роботи завжди специфіка методу, а не предметні результати аналізу даних. Інакше вони є просто емпіричними.
Тобто, будь-яка методологічна робота є емпіричною, але не будь-яка емпірична робота є методологічною. Так само роботи, що не містять емпіричної частини, насправді є не «теоретичними», а оглядовими. Відсутність роботи з даними роботі теоретичності не додає.
«Теоретичною» роботу робить вдале зусилля, спрямоване на те, аби побудувати нову теорію, або перевірити, яка з конкуруючих наявних теорій краще описує реальність, або рафінувати наявну теоретичну модель у світлі нових знахідок. Важливим також є те, що «теоретичність» роботи не виключає наявності в ній аналізу даних (адже теорія має ґрунтуватися на якихось даних). Теоретична робота цілком виправдано може містити емпіричний блок. Зверніть увагу, наприклад, на роботу П'єра Бурдьє «La Distinction» (1979). Це дослідження є опублікованим зразком теоретизуючого мислення і однією із найбільш широко цитованих теоретичних праць у соціальних науках. Тим часом, в основу «La Distinction» закладене емпіричне кількісне дослідження, основним здобутком котрого є спостережливі узагальнення та відслідковування важливих регулярностей у поведінці, яку демонструють різні соціоекономічні групи населення (на прикладі французького суспільства).

Отже, роботи, які не мають таких ознак (ані роботи з даними, ані оригінального теоретичного конструювання), є або роботами-оглядами літератури, або (якщо йдеться про якийсь конкретніший локалізований фокус, скажімо, «поняття габітуса у концепції П'єра Бурдьє») роботами з історії дисципліни (наприклад, історії соціології). Це не робить їх поганими роботами — всі три класи робіт потрібні! — проте подібна самопрезентація роботи є мізатрибуцєю. Неправильна самопрезентація роботи публічно проголошує, що студент(ка) не розуміє суті своєї роботи, що загалом надсилає негативний сигнал щодо компетентності автора. Це знову-таки небажаний ефект з точки зору академічної спільноти, в межах якої відбуваються захисти та видаються дипломи про вищу освіту.

Також дуже часто доводиться бачити, як студенти позиціонують як «методологічні» такі роботи, що містять аналіз емпіричних даних, але мають дуже слабку (застарілу, неінформативну чи фактично відсутню) теоретичну компоненту. З досвіду схиляюся до думки: автори таких робіт вважають, що використання даних (1) «звільняє» їх від ознайомлення з теоретичним аспектом справи, бо це додатковий клопіт, і (2) аналіз даних є «кращим» за теорію, бо, знову ж таки, він є додатковим клопотом. Проте це не так, і ось чому.

По-перше, відсутність теоретичної компоненти не робить роботу методологічною за замовчуванням (див. вище).

По-друге, без теорії дані не мають сенсу. Це ніби ви отримали б набір для збору меблів, як в магазині ІКЕА, але без креслення та інструкцій, що вказували б, які саме меблі ви збираєте.
Робота, що відштовхується від даних, але не має теоретичного «компасу», виглядає просто як натискання кнопок у панелі SPSS. В цьому немає нічого від наукового пошуку, який має бути в основі наукової роботи.
По-третє, теоретична складова, розміщена в огляді літератури (який також дуже часто називаються «теоретичним розділом», щоб все заплутати ще більше) демонструє знання автором перебігу змін у концептуалізації основних задіяних у досліджуваній сфері конструктів і розуміння свого місця у теперішньому стані відповідних досліджень (автор має вміти контекстуалізувати своє дослідження у корпусі досліджень, опублікованих раніше).
Це важливо, бо так ви підтверджуєте свій статус обізнаності у ситуації, якою займаєтеся.
Всі роботи, включаючи експлораторні, мають включати теоретичний апарат. Причому він має бути сучасний, а не зразка середини ХХ ст., оскільки теорія в соціальних науках динамічна та, за сприятливих умов, відкрита до інтердисциплінарних впливів. Робота, яка пишеться у 2010-х, має спиратися на хронологічно відповідні теоретичні конструкції. Особливо це стосується сфер досліджень, які швидко розвиваються чи зазнали значних, широко визнаних науковою спільнотою змін. Наприклад, якщо ви пишете роботу про стрес, але використовуєте теорію до 1960-х років, це не є добрим знаком, бо більшість важливих робіт про стрес було написано після 60-х. На жаль, більшість робіт, які захищаються на емпіричній основі, ігнорують факт, що щось було зроблено до них, і навіть виносять «брак знання» про досліджуваний предмет як актуальність та проблемну ситуацію. Це виглядає як необізнаність та стає недоліком роботи.

Також поганим знаком є відсутність визнання автором того, з якої дисципліни прийшла теорія і яким є її статус у цій дисципліні нині. Наприклад, якщо ваша робота про соціальний стрес спирається на застарілі джерела з біології та фізіології, ігноруючи внесок соціологів та психологів останнього часу, це має змусити задуматися, чи матеріал достатньо глибоко вивчений. Цього також варто запобігати.


Наведення містків між теорією та емпірикою

Отже, на цьому етапі було б добре чітко сформулювати, що в чому призначення теорії, або що робить теорія у вашому дослідженні. Незалежно від дисципліни та категорії роботи (емпірична чи оглядова) теорія, насамперед, пояснює якусь ситуацію. Теорія — це пояснення зв'язків між вашими основними робочими конструктами. Наприклад, між вагою тіла в кілограмах, з одного боку, і щотижневою кількістю жирів, які індивід споживає, та обсягом систематичних фізичних навантажень, з іншого. Теорія узагальнює зв'язки між емпіричними елементами реальності, яку ви досліджуєте. У контексті основних дослідницьких категорій можна зобразити це схематично приблизно так:

ТЕОРІЯ > ДИЗАЙН>ЗМІННІ >ДАНІ >РЕЗУЛЬТАТИ

Загалом роль теорії у дослідженні можна спробувати проілюструвати через куховарство. Уявіть собі, що ви робили востаннє, коли ходили за продуктами. Коли ви йдете в супермаркет, у вас в кишені є наперед визначений список продуктів, які ви покладете у свій кошик, і цей список залежить від рецепту, який ви запланували. Рецептура, в свою чергу, диктується міркуваннями раціону та режиму харчування (релігійного, спортивного, дієтичного, веганського, для вагітних, здорового тощо). Якщо спрощувати, то можна провести такі аналогії: режим харчування, що диктує вибір рецептури — це теорія; рецепт запланованої страви — дослідницький дизайн; продукти у вас у кошику — змінні; процес обробки продуктів (саме по собі чаклунське дійство на кухні) — аналіз даних; готова страва — результати аналізу даних після інтерпретації.

Звісно, є різні форми пояснень і це наповнює та видозмінює теорію. Є пояснення типу «Х спричиняє Y», чи «Y трапилося через Х», чи «Х склалося історично», чи «X виконує функцію Y в контексті Z» тощо. Щодо цього можна почитати дуже корисну монографію Роберта Брауна (Robert Brown), що розглядає саме специфіку побудови теоретичної аргументації залежно від «історії», яку розказує теоретична конструкція (Explanation in social science (2010)). Отже, хороша («практична», в категоріях Курта Левіна) теорія — це хороше пояснення чогось у світі.


Як почати


Усе вище сказане має своє пряме відображення у процесі написання наукової праці. Виходячи з поточної компетентності дослідника, спочатку виконується емпірична робота, необхідна для отримання результатів і сформулювання «історії» (a story), яку розказують ваші дані і яку ви будете розказувати у своїй дипломній роботі чи публікації.
Зауважте, що огляд літератури формується впродовж всієї роботи над проектом, паралельно з інтерпретацією даних та описом результатів.
Спочатку ви пишете огляд літератури (нарис), щоб окреслити, що вже зроблено іншими і що треба зробити вам. Після проведення емпіричної частини ви доопрацьовуєте огляд літератури, беручи до уваги знайдене вами «нове». Зверніть також увагу: огляд літератури пишеться не взагалі від початку часів і дотепер, а вузько спрямовано на потреби саме тієї «історії», яку розказуєте ви, на основі конкретних даних.

Якщо з якоїсь причини ви тимчасово загубилися і не знаєте, як просуватися далі… спробуйте намалювати концептуальну схему і віднайти свій шлях. Візуальна концептуалізація дуже допомагає, наочно ілюструючи для дослідника всі основні моменти роботи та шляхи їхньої реалізації. Намалюйте собі маленьку концептуальну мапу, подивіться на неї достатньо довго, і продовжуйте!