ОБМЕЖЕННЯ ТА МОЖЛИВОСТІ БІОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ ДО ТЕМИ СЕКСУАЛЬНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ

Богдан Мамчур
здобуває ступінь магістра біологічних наук
науковий редактор: Віктор Комаренко
кандидат біологічних наук, доцент;
співзасновник Beehiveor Academy and R&D Labs
Звісно ж, це не вичерпний список сексуальних ідентичностей. Є ще асексуальні люди, пансексуали, гендерфлюїди і, звісно ж, ряд ідентичностей, пов'язаних з трансгендерністю. І це також зовсім не вичерпує всієї можливої різноманітності. Відсутність згадки про них не мала на меті образити або применшити значення якоїсь групи – це було зроблено, як і в усіх наукових статтях, задля звуження досліджуваної тематики і спрощення роботи. Редукціонізм – невід'ємна частина науки.
Два найближчі родичі для будь-якої людини – батько і мати. Усі попередні предки матері називаються родичами по материнській лінії. Аналогічно з батьком. Стать в генетиці важлива, тому що багато ознак передаються разом зі статтю або залежать від статі. В обговорюваному дослідженні складали родовід кожного обстежуваного. На генеалогічному дереві рахували середню кількість нащадків у жінок (родичок) по материнській лінії, по батьківській лінії та порівнювали.
Метааналіз – особливий прийом у статистиці, який найчастіше використовують у медичних дослідженнях. Суть – об'єднати чимало малих досліджень, проведених різними вченими та колективами і відібраними за чіткими критеріями, в одному великому дослідженні. Це дозволяє збільшити кількість обстежуваних з кількох сотень (характерної для більшості досліджень) до десятків чи сотень тисяч, що, у свою чергу, значно підвищує точність результатів.
Тему людської сексуальної орієнтації вивчають представники різних наукових царин: біологи, соціологи, психологи. Втім, це не сприяє об'єднанню наукових знань з цієї теми, оскільки підходи біологів та соціологів часто виявляються несумісними. Досвід підготовки цього матеріалу вказав мені на популярність серед соціологів тези про те, що природничі науки за замовчуванням не можуть досліджувати сексуальну орієнтацію. Згідно з такою позицією, біологічні дослідження сексуальної орієнтації вважаються гомофобними: зокрема, їм приписують вживання понять «норми» й «відхилення». На мою думку, охочим розібратися у темі сексуальної орієнтації недостатньо вивчати лише соціологічні статті та книги. Слід стежити й за напрацюваннями біологів, адже людська сексуальність – поведінкове явище, прояв діяльності людського мозку. Тому пропоную увазі читача огляд дібраних біологічних досліджень людської сексуальності, аби ознайомитися із іншою, несоціологічною, точкою зору на формування людської сексуальної орієнтації. Мета такого огляду – надати матеріал для оцінки потенціалу саме біологічних досліджень сексуальної орієнтації, а також поглянути, як працює науковий метод у цій галузі.

На початку огляду я розкриваю деякі термінологічні проблеми досліджуваної галузі, окреслюю перехід від дискретних понять «гомосексуальність» та «гетеросексуальність» до континууму між цими точками, а також висвітлюю особливості використання цих категорій у біологічних дослідженнях.

Далі наводжу типові аргументи біологів на користь вродженості сексуальної орієнтації, їх обґрунтування та приклади вивчення різних аспектів її формування. Останній розділ присвячую проблемі міждисциплінарних зв'язків між біологічними, соціальними та психологічними дослідженнями людської сексуальності.



ТЕРМІНОЛОГІЯ

Навіть вивчаючи один досить конкретний аспект сексуальності – сексуальну орієнтацію – наштовхуєшся на термінологічні проблеми. Насамперед, зустрічаєш плутанину понять «сексуальна орієнтація» та «сексуальна ідентифікація». Що мають на увазі люди, коли говорять про, наприклад, гомосексуального чоловіка? Виявляється, не завжди одне й те ж. Зазвичай гомосексуальними називають тих людей, що називають так самі себе: «геїв» та «лесбійок». При цьому, окрім самоназви і патерну сексуальної поведінки, від них очікують також своєрідного стилю одягу, відвідування специфічних закладів та подій тощо. Насправді такі поведінкові прояви доцільніше називати сексуальною ідентифікацією людини, а не орієнтацією. За допомогою цієї ідентифікації не завжди можливо визначити стать сексуальних партнерів, адже людина може відчувати себе гомосексуальною, але не вступати у статеві зносини з особами своєї статі. Не визначити в такий спосіб і, приміром, еротичні фантазії та романтичні почуття особи.Так, часто жінки, яких приваблюють представники обох статей, все одно ідентифікують себе як лесбійки (або навпаки).

Розглянемо термінологію на прикладі дослідження Національної Академії Наук у США. У 1999 році дослідники інституту зустрілися з тією ж неоднозначністю визначень, коли спробували окреслити рамки категорії «lesbian». Через це було вирішено окремо визначити три складові (National Academy of Sciences, 1999) сексуальної орієнтації:

● Сексуальна поведінка: визначається статевими контактами з особами протилежної статі, своєї статі або обох (Sexual Behavior);

● Сексуальне бажання: визначається потребою мати статевих партнерів чи партнерок своєї та/або протилежної статі (Sexual Desire);

● Ідентичність: визначається приписуванням особою себе до гомосексуальних, бісексуальних чи гетеросексуальних людей (Identity) [1] .
На фронтальній осі зображено сексуальне бажання щодо осіб своєї статі (у цьому випадку – жінок), на горизонтальній – ідентичність, на вертикальній – сексуальну поведінку // Lesbian Health: Current Assessment and Directions For the Future; Andrea Solarz – National Acad. Press – 1999.
З цими визначеннями Інституту погодяться не всі. Адже для сексуальної поведінки та ідентичності існують й інші спеціальні терміни. Тим не менш, у цій статті я використовуватиму саме таку термінологію, оскільки автори наступних цитованих статей, говорячи про сексуальну орієнтацію, завжди досліджують лише якийсь із цих трьох аспектів. Однак я завжди вточнюватиму, про що йдеться. Отже, понятійну рамку задано. Далі – розгляд різноманітних біологічних підходів до теми людської сексуальної орієнтації.



ДИСКРЕТНІСТЬ ЧИ КОНТИНУУМ, НЕНОРМАЛЬНІСТЬ ЧИ РІЗНОМАНІТНІСТЬ?

Біологів часто звинувачують в есенціалізмі через те, що вони аналізують сексуальну орієнтацію за допомогою окремих жорстких категорій: гомосексуальність, гетеросексуальність тощо (Delamater, Hyde, 1998). Крім того, їм нерідко закидають гомофобію, стверджуючи, що біологічні інтерпретації незмінно використовують терміни «природності» та «нормальності» (Маєрчик, Плахотнік, & Ярманова, 2017). Питання, чи може бути політизованою наука, що зазвичай використовує сухий логічний апарат, гостро потребує відповіді.

Той факт, що біологія дійсно може бути політизованою в питанні сексуальної орієнтації, ще у 1940–1960–хх роках доводив один з найбільш цитованих вчених у відповідній сфері – Альфред Кінсі. Після кількох років вивчення еволюції він як біолог зацікавився природою статевого потягу людини. У своїй фундаментальній праці Sexual Behavior in the Human Male він разом з детальним розглядом величезного статистичного матеріалу (на основі розповідей більше 5 тисяч чоловіків) наводить і деякі міркування щодо політизованості. Зокрема, він пише, що «якими б не були моральні інтерпретації, немає жодних наукових причин вважати деякі типи сексуальної поведінки принципово «нормальними» чи «ненормальними» за своєю біологічною природою» (Kinsey, Pomeroy, & Clyde, 2010, p.202). При цьому Кінсі наголосив, що «визначення деяких видів статевих актів, як «природних», зовсім не походить від біологічних даних» (там само). Таким чином, саме біолог і водночас один із перших науковців, який систематично досліджував сексуальну орієнтацію, почав говорити, що цю тему заважають досліджувати категорії «норми» і «природності».

Найчастіше роботи Кінсі згадують завдяки тому, що він відобразив сексуальну орієнтацію у вигляді шкали, де «0» відповідає виключній гетеросексуальності, а «6» – виключній гомосексуальності. Проміжні значення позначають різні статеві контакти з особами обох статей у різних пропорціях. Таким чином, сексуальна орієнтація подавалася у вигляді континууму. Це було принциповою позицією Кінсі. Ось як він це коментував:
«Чоловіки не представляють собою дві відокремлені сукупності – гетеросексуальну та гомосексуальну. Світ не має бути поділений на овець та кіз. Не всі речі чорні й не всі речі білі. Те, що природа рідко має справу з дискретними категоріями – фундаментальна властивість класифікації. Тільки людський розум винаходить категорії та намагається втиснути факти на окремі полички. Живий світ – це континуум у кожному своєму аспекті»
(Kinsey, Pomeroy, & Clyde, 2010, p. 639).
Важливо розуміти, що шкала Кінсі недосконала. Її головний недолік полягає в тому, що вона відображає виключно сексуальну поведінку людини, а поведінка, зі свого боку, не репрезентує в повній мірі статеві уподобання індивіда. Зокрема, до категорії «1» на своїй шкалі Кінсі відносив і тих людей, окремі епізодичні гомосексуальні контакти яких могли відбуватися у нетверезому стані, уві сні чи в інших змінених станах свідомості. Такі статеві контакти не завжди можуть бути добровільними, тому недостатньо відображають наміри та бажання індивіда.

Однак, ідея континууму недарма стала дуже популярною серед дослідників цієї теми. Пізніше почали швидко з'являтися нові, удосконалені та допрацьовані шкали під авторством різних вчених. Зокрема, у решітці Кляйна вже намагалися враховувати не лише поведінку людини, а й її бажання, еротичні фантазії, ідентичність та деякі інші опції (Klein, Sepekoff, Wolf, 1985).
Решітка Кляйна при описі сексуальної орієнтації враховує цілих сім критеріїв: сексуальний потяг, поведінка та фантазії, емоційні та соціальні пріоритети, стиль життя та самоідентифікація. При цьому вона описує їхній розвиток у часі (минуле – теперішнє) і враховує бажання людини (ideal) // American Institute of Bisexuality
Окрему увагу варто звернути й на ті приклади шкал, що не оцінюють сексуальну орієнтацію як одну дискретну ознаку, а визначають силу гомосексуального та гетеросексуального потягу окремо, поєднуючи це в одній двовимірній шкалі (Epstein, Robertson, 2015).

І все ж таки залишаються запитання. Якщо відображення сексуальної орієнтації у вигляді континууму настільки поширене, то чому в будь-якій своїй статті біологи використовують відокремлені терміни «гомосексуальність» та «гетеросексуальність»? Чи не є це ознакою того ж таки зловісного есенціалізму? Відповідь: ні. Як уже говорив Кінсі, це лише ознака того, що людський мозок схильний все категоризувати. Проблема, що ні шкала з 7-ми поділок, ні шкала з 14-ти, ні решітка не здатні виражати ознаки кількісно. У будь-якому випадку, якщо оцінюються частота окремих подій (наприклад, статевих актів при вивченні поведінки) або відповіді обстежуваних на тести, результати подаються як номінальні (категоріальні) дані (Petrie, 2013). І навіть якщо кількість категорій досягатиме сотень, ми можемо лише допускати, що ці дані можна обробляти як кількісні. Справжні кількісні ознаки – ті, які можуть бути не лише цілими, а й дробовими числами з можливістю знайти нескінченну кількість числових даних між сусідніми десятковими дробами.

Отож, окрім звичного поділу людей на гомо– та гетеросексуальних, є й інші, досконаліші способи класифікації за допомогою шкал сексуальності. Традиція використання цього «вимірювального» способу започаткована Альфредом Кінсі. Відтоді все більше наголошується, що континуум дає значно адекватніше та реалістичніше уявлення про людську орієнтацію. Тим не менш, через особливості статистичного аналізу вчені часто все ж потребують категоризування даних і створення вибірок людей за дискретними ознаками.

Далі ми розглянемо, які саме дослідження роблять біологи в пошуках пояснень різноманітності сексуальної орієнтації людини за допомогою генетичних методів.



ГЕЙ–ГЕН І ЙОГО ПОШУКИ В КОПИЦІ ДНК: РОЗВІНЧАННЯ МІФУ

Перш ніж перейти до генетичних детермінантів сексуальної орієнтації, які для багатьох стали символом «втручання» біології в людську сексуальність, варто оглянути, що представляють собою генетичні методи і як вони працюють.

Незважаючи на те, що людську ДНК часто люблять порівнювати з книжкою, її не можна просто відкрити, погортати й знайти сторінку, де написано все про сексуальну орієнтацію людини. У генах не записані ані факти, ані соціальні схильності. Їхня пряма функція – кодувати білки. Саме білки через складну й заплутану мережу зв'язків та взаємодій впливають на конкретні ознаки: формують фенотип, тобто те, що ми можемо побачити. Тому перше, що роблять генетики для виявлення (або виключення) генетичного компоненту якоїсь ознаки – шукають кореляцію між спорідненістю людей і частотою ознаки. Якщо якась ознака, наприклад, колір очей, частіше збігається у родичів, ніж у осіб без родинних зв'язків, ми можемо говорити про її спадкування. Навіть якщо деяких ділянок ДНК, відповідальних за це, не знайдено. Якщо ж ознака, наприклад, музичні вподобання, у родичів збігається з такою ж імовірністю, як і у двох випадково обраних людей, то можна зробити висновок, що жодного спадкування не відбувається.

Особливий вид кореляції, що використовують генетики, називають конкордантністю. Це відсоток споріднених індивідів, в яких збігається прояв однієї ознаки. Наприклад, відсоток гомосексуальних родичів гомосексуальної людини. Цей відсоток зазвичай дає можливість дізнатись, наскільки варіативність ознаки детермінується генетично. Втім, і тут не все так просто, адже функціонування багатьох генів значно ускладнене порівняно зі знайомими всім зі школи законами Менделя. Змінювати значення конкордантності ознаки, її кореляції зі спорідненістю і ускладнювати визначення внеску генетичної складової можуть такі явища:
  1. Пенетрантність гена – деякі гени, навіть присутні в геномі, проявляються не завжди, а лише в частині випадків. Якщо ця частина (ймовірність прояву) менша, ніж 100%, то навіть у монозиготних близнюків ознака з такою пенетрантністю може відрізнятися.
  2. Полімерія – тип спадкування, при якому на одну ознаку впливає не один, а більша кількість алелів (варіантів генів). При цьому полімерія може бути кумулятивною (чим більше відповідних алельних варіантів, тим більше проявляється кількісна ознака) або некумулятивною (ознака проявляється тільки при максимальному наборі алелів, що її кодуюють).
  3. Плейотропна дія генів – часто один ген впливає не на одну, а на кілька ознак. Можна сказати, що білок-продукт цього гена відіграє роль у різних процесах. У такому випадку варто шукати зв'язок кількох ознак зі спорідненістю, а також – їх кореляцію.
Усі ці складнощі генетичного підходу унеможливлюють простежування спадковості сексуальної орієнтації в однієї людини і, тим паче, не дозволяють передбачати її в конкретного індивіда чи його потомства. Для того, щоб роботи з використанням генетичних методів мали достатню точність і пояснювальну силу, необхідно проаналізувати великі вибірки людей. Ось чому насправді генетики у своїх дослідженнях не шукають окремий «гей--ген», який би пояснював усю різноманітність людської сексуальної поведінки, ідентичності та бажань. Їхня робота практично завжди направлена на те, щоб зрозуміти, який відсоток цієї варіативності визначається генотипом, а який – впливом гормонів, соціального оточення або будь-яких інших гіпотетичних факторів, досліджуваних вченими з інших галузей.

Усвідомивши всі описані обмеження, визнати цінність перших генетичних досліджень сексуальної орієнтації, проведених у 80-90-х роках, стає набагато легше (Pillard, Richard C. and Bailey, J. Michael, 1998). Якщо конкордантність сексуальної орієнтації у монозиготних близнюків складала близько 50%, у братів та сестер – 20%, а у прийомних братів та сестер лише близько 10%, то це однозначно говорить про деяку генетичну складову в цій ознаці. Те, що навіть найбільша цифра значно менша за 100%, дозволяє зрозуміти, що гени – не єдине, що впливає на сексуальну орієнтацію. Навіть використання в цьому дослідженні досить розмитої збірної категорії «не-гетеросексуальних людей» не зменшує його ваги. Це було би проблемою, якби автори намагалися дослідити механізм утворення статевого потягу до своєї статі, однак генетичні методи в подібних випадках шукають не механізми, а лише докази зв'язків. Для того, аби ще глибше зануритися в дослідження природи людської поведінки і таки висвітлити механізми її формування, нам знадобляться інші методи. Їх ми і розглянемо в наступному розділі, а поки приділимо ще трохи уваги генетиці.

Інше генетичне дослідження (Camperio-Ciani, Corna, & Capiluppi, 2004) дозволяє припустити існування гена з можливим плейотропним ефектом. Деякі дослідники доводять, що жінки по материнській лінії гомосексуальних чоловіків [2] мають більшу кількість нащадків, тобто більшу плодючість. Плейотропність полягає в тому, що ген впливає і на плодючість (у жінок), і на сексуальну орієнтацію (у чоловіків). При цьому, що типово для генетичних методів, дослідження дає можливість знайти тільки самий факт взаємозв'язку і не може пояснити механізм виникнення жодного з описаних фенотипів.

Однак, не всі генетики приречені на невизначеність і необхідність оперувати абстрактними поняттями та ймовірностями. Величезний спектр молекулярно-біологічних методів дає можливість знайти, виділити і «потримати в руках» ті самі гени, про які раніше можна було тільки здогадуватися на основі розподілу фенотипів індивідів. Так, опубліковані недавно в журналі Science результати масштабної роботи з аналізу геномів більш ніж 450 тисяч людей заявляють про цілих чотири фрагменти ДНК, асоційованих з гомосексуальною поведінкою (Price, 2018). Цікаво, що два з цих фрагментів асоційовані виключно з чоловічою гомосексуальністю: це перегукується з попереднім цитованим дослідженням. Звісно ж, автори не забувають нагадати, що не шукали і не знайшли жодного міфічного «гей–гена» і що наявність чи відсутність у певного індивіда цих ділянок ДНК не дозволяє безпомилково передбачити його орієнтацію.

Отож, коли перед нами постає людська різноманітність у вигляді медичної статистики або результатів опитування, генетика допомагає не загубитися в цьому океані даних. У дослідженнях сексуальної орієнтації саме вона підказує нам, що шукати генетичні впливи на статеву поведінку – не марна справа. Сучасні ж молекулярно-біологічні методи йдуть далі та вказують навіть на окремі ділянки ДНК, хоч поки що – невпевнено.



ГОЛОВНИЙ МОЗОК, ЕМБРІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК І ГОРМОНИ

У цій секції оглянемо, які саме механізми формування вродженої сексуальної орієнтації знаходять і вивчають біологи. Ця сфера досліджень більш «молода». Так, після Кінсі іншим гучним ім'ям у вивченні сексуальної орієнтації з точки зору біології став Дік Свааб. Якщо Кінсі активним захистом гомо– та бісексуальних людей накликав на себе критику традиціоналістів, то Свааб, який працював значно пізніше, у 90-х роках, звинувачувався феміністками та організаціями гомосексуальних чоловіків у гомофобії (про це автор пише у своїй науково-популярній книзі «Ми – це наш мозок»).

Дослідження Свааба стосувалися відмінностей у морфології мозку між чоловіками і жінками різної орієнтації. Зокрема, Свааб зміг показати, що одне з ядер гіпоталамуса – супрахіазматичне ядро (назва означає, що воно знаходиться над перехрестом нервових шляхів від очей) – у більшості жінок має більший розмір, ніж у чоловіків. При цьому в гомосексуальних чоловіків розмір цього ядра наближається до такого в жінок, а в гомосексуальних жінок – навпаки – до розміру в гетеросексуальних чоловіків. Однак, на людях не можна ставити експерименти, тому ці спостереження спробували відтворити на щурах. Блокування дії тестостерону на мозок ембріонів щурів дозволило отримати самців, у яких не тільки збільшилось супрахіазматичне ядро, але й була явно бісексуальна поведінка.

Цікаво, що насправді супрахіазматичне ядро зовсім не відповідає за сексуальну поведінку – воно слугує для регуляції циркадних ритмів (ритмів дня і ночі). Тому якщо його розмір і змінювався разом з орієнтацією, то скоріше не як причина, а як побічний ефект тих же впливів, що формують майбутню сексуальність. Подібним чином – як побічний ефект впливу гормонів в ембріональному періоді – скоріш за все діє й інший корелят сексуальної орієнтації, а саме співвідношення між довжинами вказівного та безіменного пальців (Xu, Zheng, 2016), (Grimbos, Dawood et al, 2004). Справа в тому, що є багато досліджень, в яких виявляються типово «чоловічі», характерні також для гомосексуальних жінок, та «жіночі», характерні для гомосексуальних чоловіків, співвідношення між довжинами цих пальців. Як і розмір супрахіазматичного ядра, ці ознаки пов'язують з концентрацією чоловічих гормонів в ембріональному періоді.

На основі подібних спостережень у біології утворилася магістральна на сьогоднішній день гіпотеза, яка пояснює розвиток сексуальної орієнтації впливом чоловічого статевого гормону – тестостерону – на ембріон. Давно відомо, що саме його концентрація визначає розвиток первинних статевих ознак, статевих органів за чоловічим чи жіночим сценарієм. За аналогією з'явилися уявлення про чоловічий та жіночий мозок, які теж формуються під дією високої або низької концентрації тестостерону. При цьому ключові відмінності між ними проявляються не у морфології, а в організації нейромереж. Найпростішим поясненням явища гомосексуальності в такому випадку здавалося формування «жіночого» мозку у чоловіків та «чоловічого» у жінок.

Щоправда, більш пізні дослідження чоловічої та жіночої сексуальності не підтверджують такої «дзеркальної» логіки і вимагають, як це часто буває, більш витончених та складних пояснень. На відмінностях між чоловічою та жіночою сексуальністю наголошували як психологічні, так і біомедичні дослідження. Ці відмінності полягають насамперед у тому, що жінки рідше за чоловіків бувають виключно гомосексуальними та виключно гетеросексуальними, а серед чоловіків, навпаки, менший відсоток бісексуальних, ніж серед жінок (Miles, OttHeather et al, 2011). При цьому жіноча сексуальність визнається значно гнучкішою.

Ще одна цікава робота (Chivers, Seto, & Blanchard, 2007) розширює опис цих відмінностей, показуючи, що чоловіча та жіноча гомосексуальність – це не паралельні явища. У ній, на відміну від більшості досліджень, паралельно з опитуванням визначали збудження статевих органів плетизмографічним методом. Плетизмограф – це прилад, що вимірює кровонаповнення тканин: у даному випадку – кровонаповнення статевих органів під час збудження. Оскільки збудження відбувається рефлекторно, воно стає точнішим відображенням прямих відповідей мозку на пред'явлені подразники, ніж відповідей на запитання, що цілком можуть бути (свідомо або несвідомо) скориговані обстежуваним відповідно до його сексуальної ідентичності. Наприклад, людина, що ідентифікує себе як гетеросексуальна, при опитуванні може вказувати, що її збуджують лише особи протилежної статі. Обстеження на плетизмографі, зі свого боку, дозволяє виявити сексуальний потяг до своєї статті, навіть якщо його не було зафіксовано в відповідях обстежуваного.

Дані плетизмографії при перегляді чоловіками та жінками різноманітних еротичних відеозаписів показують, що жінок збуджує саме зображення статевого акту, незалежно від статі людей, які беруть в ньому участь, і, що найцікавіше, незалежно від сексуальної орієнтації самої жінки. Чоловіків же приваблює саме зображення людей у відеозаписах, причому для них, на відміну від жінок, стать зображуваних відіграє важливу роль. Так, гомосексуальних чоловіків збуджують дійсно переважно чоловіки, а гетеросексуальних – дійсно переважно жінки. Якби гомосексуальні чоловіки мали повністю «жіночий» мозок, то їх, як і жінок, мав би збуджувати сам вигляд статевого акту, незалежно від статі зображуваних. Тому приписувати гомосексуальним людям просто формування «мозку протилежної статі» – це недопустиме спрощення.

Ще один (але навряд чи останній) штрих до цієї асиметрії між чоловічою та жіночою сексуальністю додає стаття Рея Бланшара з метааналізом [3] даних про вплив кількості старших братів на сексуальну орієнтацію чоловіка (2018). У цій ґрунтовній статті доводиться, що чим більше рідних старших братів має чоловік, тим більша ймовірність, що він буде гомосексуальним (Blanchard, 2018). Основна гіпотеза щодо механізму дії цієї закономірності стосується вже обговорюваного впливу тестостерону на ембріон. Автор разом з рядом дослідників, яких він цитує, припускає, що з часом матір може набувати імунітет до тих білків, які відповідають за взаємодію ембріона з тестостероном і зустрічаються тільки у хлопчиків. Чим більше вона імунізована проти них, тим більше її антитіла гальмують вплив андрогенів на зародок, що підвищує ймовірність гомосексуальності. Асиметрія в цьому випадку полягає в тому, що цей ефект виникає виключно у чоловіків. На сексуальну орієнтацію дівчинки не впливає ані кількість братів, ані кількість сестер.

Ми прослідкували, як саме закладається основа людської сексуальної орієнтації задовго до статевого дозрівання й навіть до народження. Деякі з цих ефектів (концентрація андрогенів у ембріоні) могли б бути пов'язані з генами, інші (як кількість братів) – навряд чи. Однак усі вони забезпечують вродженість орієнтації. Та чи завжди орієнтація вроджена? Чи заперечують біологи за замовчуванням її коливання у постембріональному віці, чи все ж здатні перевірити обидві протилежні гіпотези? Про це й поговоримо в наступному розділі.



ЗМІНИ СЕКСУАЛЬНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ ПРОТЯГОМ ЖИТТЯ

Зазвичай біологічним детермінантам сексуальної орієнтації протиставляють соціальний конструктивізм. Це теорія, згідно з якою особистість коституюється у процесі взаємодії з соціальним оточенням, мовою та елементами культури. Важливим наслідком використання цієї теорії для пояснення різноманітності сексуальної орієнтації є, зокрема, можливість її зміни протягом життя.

У більшості біологічних теорій орієнтація окреслюється як вроджена. Проте сам факт вивчення біологічних детермінантів сексуальної орієнтації не означає догматичного виключення будь-якої її динаміки. Чимало характеристик живих організмів, що вивчаються, скажімо, фізіологами, змінюються протягом життя. Часто й кілька разів. Тому біологічні дослідження, які шукають відповідь на питання можливості прижиттєвих змін у людській сексуальності, цілком реальні. Теоретично будь-які подібні зміни викликатимуть перебудову нейронних мереж, активацію одних ділянок мозку та зниження активності інших. А це саме ті зміни, які сучасні фізіологи вчаться визначати чимраз точніше.

Динаміка людської сексуальності дійсно досліджуються, але переважна більшість статей, які можна про це знайти, описує прижиттєві варіації у зміні сексуальної поведінки (відносній кількості партнерів чоловічої та жіночої статі) або ідентичності. При цьому такі зміни найчастіше виявляються у підлітковому віці, а їхня частота падає з роками. Якщо розглянути їх на шкалі Кінсі, то в більшості випадків їх можна зобразити у вигляді руху від гетеросексуальності в сторону більшої орієнтації на одностатеві стосунки (Everett, 2015).

Однак, справа в тому, що і сексуальна поведінка, й ідентичність виступають всього лише наслідками розвитку сексуальних бажань людини та її можливостей. Навіть Даймонд, дослідниця рухливості та прижиттєвих змін жіночої сексуальності, яку найчастіше цитують у відповідних роботах, каже, що «люди часто нічого не знають про свої сексуальні бажання… їхні фізіологічні реакції на еротику тієї ж та протилежної статі не завжди узгоджуються з їхніми суб'єктивними відповідями. Це значно ускладнює оцінку змін у сексуальних схильностях» (Diamond, 2009, p. 140-141).

Не відкидаючи вищеописаних біологічних доказів вродженості статевої орієнтації, описану мінливість можна було б пояснити наступним чином. Гени, концентрація андрогенів в утробі матері та деякі інші фактори впливу на ембріон формують не ідентичність і не поведінку, а просто здатність людини відчувати сексуальний та романтичний потяг до своєї та/або протилежної статі. Подальші зміни сексуальної ідентичності або поведінки можуть зводитися до виявлення людиною в себе тих бажань, які є для неї вродженими, але з тих чи інших причин не проявилися до якогось моменту в часі. Наприклад, під час внутрішньоутробного розвитку мозок дівчинки набув здатності розвивати сексуальне бажання як до чоловіків, так і до жінок. Однак довгий час після статевого дозрівання вона відчувала бажання створювати стосунки виключно з чоловіками, і лише пізніше відкрила для себе гомосексуальні фантазії та статеві контакти. Відповідь на запитання, як саме відкриваються ці приховані бажання – окреме нетривіальне завдання. Це чудове місце для теорій соціального конструктивізму. Біологічну складову орієнтації у цьому випадку довести так само складно, як і спростувати. Але все ж можливо. Для цього достатньо показати, що такі зміни сексуальної ідентичності та поведінки можуть відбуватися не в усіх людей.

Аби з'ясувати цей розподіл між біологічними та соціальними факторами у формуванні складної та багатогранної мозаїки людської сексуальності, необхідні нові міждисциплінарні дослідження. Тільки об'єднання біологічних методик з соціологічними та психологічними дасть зрозуміти, чи дійсно вроджені бажання перетворюються на артикульовані ідентичності та повсякденну поведінку.



ВИСНОВКИ

Оглянуті вище публікації дозволяють сформулювати кілька основних тез:

● сексуальна орієнтація – це складний комплекс біологічних та соціальних ознак. Орієнтацію найпростіше охарактеризувати сексуальним потягом людини, її поведінкою та ідентичністю;

● різноманітність сексуальної орієнтації найточніше виражається у вигляді одно- або двовимірного континууму. Ця традиція зародилася в біології, після чого «мігрувала» в соціальні науки й отримала свій розвиток там. Тим не менш, для досліджень все одно нерідко доводиться використовувати дискретні категорії;

● пошуки генетичних детермінантів сексуальності зазвичай лише підтверджують наявність такого зв'язку; знаходити окремі ділянки ДНК, асоційовані з сексуальністю, вдається рідше. Втім, у будь-якому випадку такі дослідження не розкривають механізмів формування сексуальності;

● дані нейрофізіології та ендокринології вказують на вродженість сексуальної орієнтації. Більшість припущень стосується впливу статевих гормонів на мозок ембріона в утробі матері;

● прижиттєві зміни сексуальної орієнтації зводяться до змін у поведінці та ідентичності. Для подальшого вивчення сексуального потягу людини в дорослому житті необхідне об'єднання зусиль нейрофізіологів, психологів та соціологів.



P.S.

Цей огляд писався досить довго і часом нелегко. Спочатку я мав на меті поєднати в одному тексті біологічні та соціологічні аспекти дослідження сексуальності. На мою думку, лише сполучення цих двох дисциплін може надати цілісну картину людської сексуальності. Зрештою, недарма ХХІ століття вважається часом інтеграції найрізноманітніших наук. Проте в процесі роботи над цією темою я зіштовхнувся із труднощами щодо впровадження міждисциплінарного підходу.

Найперше, суттєво відрізняється термінологія, якою послуговуються науковці з цих двох дисциплін. Якщо соціологів цікавить питання коституювання ідентичності людини, її взаємодія з домінантним у суспільстві дискурсом, то біологи звертають увагу на несвідомі, рефлекторні реакції. Тому цікаво було спостерігати за моїми науковими редакторами, представниками різних наук. Біолог та соціологиня, читаючи той самий текст, робили зовсім різні висновки і писали зовсім різні зауваження.

Зрештою, головним завданням було розібратися в темі для самого себе. Що ж все–таки визначає сексуальну орієнтацію людини? Чи змінюється вона протягом життя? Які з прочитаних досліджень варті довіри, а які суперечливі? Всі ці запитання ще й досі потребують відповіді. Однак один безсумнівний висновок все ж є: для найповнішого вивчення теми необхідна глибока інтеграція біологічних та соціальних наук.




БІБЛІОГРАФІЯ

1. Lesbian Health: Current Assessment and Directions For the Future; Andrea Solarz – National Acad. Press – 1999

2. Essentialism Vs. Social Constructionism in the Study Of Human Sexuality; John Delamater – Janet Hyde – Journal Of Sex Research – 1998

3. Гендер для медій: Підручник із гендерної теорії для журналістики та інших соціогуманітарних спеціальностей; Марія Маєрчик, Ольга Плахотнік, Галина Ярманова – Критика – 2017

4. Sexual Behavior in the Human Male; Alfred Kinsey – Wardell Pomeroy – Clyde Martin – Ishi Press Int. – 2010

5. Sexual Orientation; Fritz Klein–Barry Sepekoff–Timothy Wolf – Journal Of Homosexuality – 1985

6. How To Measure Sexual Orientation Range and Why It's Worth Measuring; Robert Epstein – Ronald Robertson – Journal Of Bisexuality – 2014

7. Medical Statistics At a Glance Text and Workbook; Aviva Petrie – Wiley–blackwell – 2013

8. Human sexual orientation has a heritable component; Richard Pillard, Michael J. Bailey – Human Biology – 1998

9. Evidence For Maternally Inherited Factors Favouring Male Homosexuality and Promoting Female Fecundity; A. Camperio–Ciani–F. Corna–C. Capiluppi – Proceedings Of the Royal Society Of London. Series B: Biological Sciences – 2004 10. Giant Study Links Dna Variants To Same–sex Behavior; Michael Price – Science – 2018

11. We Are Our Brains: from the Womb To Alzheimer's; D. Swaab – Penguin Books – 2015

12. Sexual Orientation and Its Basis in Brain Structure and Function; D. Swaab – Proceedings Of the National Academy Of Sciences – 2008

13. The Relationship Between Digit Ratio (2d:4d) and Sexual Orientation in Men from China; Yin Xu–Yong Zheng – Archives Of Sexual Behavior – 2015

14. Sexual Orientation and the Second To Fourth Finger Length Ratio: A Meta–analysis in Men and Women; Teresa Grimbos–Khytam Dawood–Robert Burriss–Kenneth Zucker–David Puts – Behavioral Neuroscience – 2010

15. Stability and Change in Self–reported Sexual Orientation Identity in Young People: Application Of Mobility Metrics; Miles Ott–Heather Corliss–David Wypij–Margaret Rosario–S. Austin – Archives Of Sexual Behavior – 2010

16. Gender and Sexual Orientation Differences in Sexual Response To Sexual Activities Versus Gender Of Actors in Sexual Films; Meredith Chivers–Michael Seto–Ray Blanchard – Journal Of Personality and Social Psychology – 2007

17. Fraternal Birth Order, Family Size, and Male Homosexuality: Meta–analysis Of Studies Spanning 25 Years; Ray Blanchard – Archives Of Sexual Behavior – 2017

18. Sexual Orientation Identity Change and Depressive Symptoms;

19. Bethany Everett – Journal Of Health and Social Behavior – 2015

20. Sexual Fluidity: Understanding Women's Love and Desire; Lisa Diamond – Harvard University Press – 2009