ПИШИ, РЕДАГУЙ: СТВОРЮЄМО НАУКОВИЙ ТЕКСТ, ЯКИЙ ПРИЄМНО ЧИТАТИ

Юлія Скубицька
PhD, історикиня
Отже, ви вирішили написати статтю...

Написання першої статті, як і перший виступ на конференції, може стати справжнім випробуванням для молодого дослідника. При чому це випробування буде не лише професіональним, але й психологічним. Банальне запитання: чим буде для вас цей текст або виступ? Чи зробить він вас цікавим колегою, з яким хочуть співпрацювати, чи навпаки? Звичайно, є ще варіант, що ви не отримаєте жодної реакції на свою роботу. В Україні таке відбувається досить часто. Але багато науковців все-таки хочуть, аби їх статті читали, а виступи обговорювали. Тому в цих порадах я cпиратимуся саме на такий сценарій. Більше того, я пропонуватиму найбільш амбітний підхід. Ці поради покликані допомогти молодим дослідникам не просто опублікуватися в університетському віснику (який, можливо, окрім редактора, ніхто не прочитає), а спробувати власні сили в амбіційному проекті і навіть, за бажанням, спробувати опублікуватися за кордоном. Звичайно, кожен читач може вибрати з цих порад найбільш принагідні йому. У будь-якому разі, сподіваюся, вони будуть корисними, якими б не були ваші цілі. Отже, розпочнемо.
Бути науковцем – значить співпрацювати

Науку часто представляють як справу одинаків: самотню роботу в полі чи архіві, яка плавно перетікає в самотнє написання текстів. В Україні ситуація ускладнюється ще й етичною складовою. Тут авторське право досі не поважають і дослідникам доводиться дуже обережно пильнувати власні ідеї. Особливо це стосується молодих науковців, які, між іншого, можуть стати жертвами старших колег. Довести в цій ситуації плагіат чи інші зловживання практично неможливо.

Незважаючи на це або саме зважаючи на це, дуже важливо знайти і створити для себе коло людей, з якими можна співпрацювати, обмінюватися думками і допомагати одне одному.
Я пам'ятаю, як вперше прийшла до одного зі своїх керівників на початку аспірантури і сказала, що знайшла ще одну дослідницю, яка займається темою, дотичною до моєї. Я переживала щодо цього. Він лише посміхнувся і сказав: «Це ж чудово. Напишіть їй. Можливо, ви зможете одна одній допомогти».
Тоді мені це здалося дещо нереалістичним. Я була рада, що мою тему досі ніхто не досліджував, а, отже, мені не було чого ділити з колегами по цеху. Свою помилку я зрозуміла набагато пізніше, під час написання дисертації. Моє поле було настільки недослідженим, що я не могла нормально висвітлювати свою тему. Для цього потрібно було постійно збирати додаткову інформацію про дотичні питання, яку, на жаль, до мене опрацювали буквально пара колег (за що я їм безмежно вдячна). Мій великий урок у цій історії полягав у тому, що думки людей рідко збігаються. Тому, якщо хтось працює над питаннями дотичними до ваших, це добре: ця людина зробить за вас частину роботи і вам буде з ким вести діалог. А якщо пощастить, ви зможете обмінюватися інформацією і допомагати одне одному. В Америці це називається колегіальністю.

Якщо повернутися до України, то, зважаючи на загальний обсяг досліджень, які у нас проводяться, вірогідність займатися з кимось близькою або ідентичною темою досить мала. Але не тільки спеціаліст з вашого питання може бути корисним для вас. В Америці аспіранти шукають додаткове фінансування для своїх проектів шляхом подавання на гранти. Мені теж довелося це робити. Протягом декількох років мої грантові заявки – а я займаюся пізнім СРСР – вичитували та коментували дві мої подруги, спеціалістки з американської історії ХVII-XIX століття. В них це чудово виходило, мушу сказати.

Справа в тому, що запитання, які ставлять історики різних періодів і географій, зазвичай досить схожі. Більше того, у деяких спеціалізацій понятійний та інструментарний апарат набагато розвиненіший від інших. Так, історики ранньомодерної Європи і Америк надзвичайно креативно працюють з джерелами і залучають до них, наприклад, вишивку, архітектуру, живопис, літературні та медичні трактати, тощо. Якщо ви шукаєте натхнення, дуже раджу їх почитати. Звичайно, так склалося не від хорошого життя – історикам ранньомодерної Європи та Америк доводиться працювати з дуже обмеженою кількістю джерел. Навіть більше, вони досліджують суспільства, які дуже відсунуті від нашого в часі. Все це вимагає прискіпливого підходу до інтерпретацій, але водночас і креативних ідей. Саме тому вони можуть надати неочікувану допомогу своїм колегам, які займаються, наприклад, ХХ століттям.
Один з найвидатніших істориків, у якого мені довелося вчитися, Роже Шартьє кожного тижня читає хоча б одну книжку не зі своєї спеціалізації.
Це допомагає йому по-новому дивитися на власні джерела, коли він з ними працює. Роже також навчив мене ще одній надзвичайно важливій речі: не затулятися теорією від джерел. У моєму університеті він викладає культурну історію. Коли я складала кваліфікаційний іспит, то принесла йому перелік книг, де частина була рекомендована ним, а інша складалася з різноманітних теоретичних трактатів на кшталт Дерріда і Лакана. Він викреслив всю другу частину, за що я була йому потім дуже вдячна. Якби ці книги залишилися, я ніколи не склала б той іспит. На думку Роже, надто сильне заглиблення в теорію може призвести до того, що дослідник не знайде свій оригінальний підхід до інтерпретації джерел. Він завжди давав нам тексти, які створювали такі нові підходи. Звичайно, ми все одно продовжуємо працювати, спираючись на різні теорії. Але важливо не закритися в чотирьох стінах якоїсь з них. Пам'ятайте, що з колегами завжди треба підтримувати діалог. Якщо ваш голос не буде присутній, то що нового ви привнесите в науку?

Так само як тексти колег можуть надихнути вас на нові ідеї, живе спілкування допоможе їх артикулювати і розвинути. Тому, щоб зробити процес наукової роботи не лише більш продуктивним, але також цікавішим і, навіть, натхненним, знайдіть собі друга/подругу-науковця, а краще – декількох. У США є низка форм роботи, які об'єднують аспірантів і допомагають їм швидше та якісніше виконувати свою роботу. Вони бувають такими:

• Письменницький табір (writing bootcamp). Створений для досягнення проривів. Він дуже допомагає тим, кому важко зосередитися на дисертації. Звичайно, у всіх нас є свої підходи до письма, але є люди, яким легше працювати, коли інші навколо них зайняті тим самим. Під час табору учасники приходять одночасно, можуть перекусити, а потім разом протягом чотирьох годин пишуть дисертації, тексти статей тощо. Як не дивно, відчуття, що ти не сам у цій справі, дуже допомагає та навіть заспокоює. Також зверніть увагу на обмеження. Коли людина біжить марафон, вона не може бігти з тією самою швидкістю, що й ті, хто біжить стометрівку. Чотири години на день – це максимальний час, який ви стабільно протягом довгого періоду можете присвячувати письму. Так, ви можете за один день писати шість годин, можливо, навіть більше. Але наступного дня ви не зможете написати жодної сторінки. Тому розраховуйте свій час і не перенапружуйтеся. Головне у цій справі – стабільність. Дисертація чи стаття – це не реферат перед іспитом.

• Друг у навчанні (study buddy). У кожного свої способи зробити процес роботи максимально ефективним та навіть отримати від нього задоволення. Можливо, ви інтроверт і любите працювати на самоті. Багато хто, одначе, знаходить усамітнення, яке часто супроводжує письмо, щонайменше обтяжуючим. Іноді на одинці важко зосередитися, прокрастинація бере гору і робота нікуди не рухається. Друг чи друзі у навчанні допоможуть подолати ці проблеми. По-перше, коли біля вас хтось працює, самодисципліна вмикається значно легше. Коли ваш колега пише текст, вам вже менше хочеться прибрати стіл чи подивитися улюблений серіал. По-друге, це все-таки як-не-як компанія. Ви можете періодично робити невеличкі перерви і відпочивати. Так ви розвантажите свій мозок і зможете трохи розслабитися без того, щоб втратити концентрацію на головній меті – якнайшвидшому створенні тексту. З другом у навчанні також можна просто періодично зустрічатися та обговорювати ваші ідеї і те, над чим ви зараз працюєте. Це допоможе побачити власний прогрес та отримати корисні коментарі щодо вашої роботи. Якщо зробити такі зустрічі регулярними, вони також допоможуть вам дотримуватися бажаного темпу в роботі.

• Дослідницькі семінари. У США прийнято перед тим, як публікувати науковий текст, спочатку обговорювати його в колі колег. Процедура полягає в тому, що чернетка тексту приблизно за тиждень надсилається учасникам семінару, які мають її уважно прочитати і підготувати запитання та коментарі. Під час семінару автор робить невеличкий вступ, щоб допомогти аудиторії зрозуміти, яка допомога з текстом йому потрібна, і контектуалізувати власне дослідження. Після цього колеги коментують текст та ставлять запитання автору. Для молодих дослідників це прекрасна можливість протестувати свої тексти та дізнатися про приховані в них проблеми у безпечній і дружній атмосфері. Тут треба підкреслити, що коментарі прийнято давати, виходячи з поваги до автора. Головна мета таких заходів – допомогти у підготовці якісної публікації, надихнути автора, але аж ніяк не змусити його закинути цю справу.

Підсумовуючи цей розділ, маю сказати: написання статті може стати для вас серйозним викликом, особливо якщо ви, наприклад, націлилися на міжнародну публікацію. У цій ситуації дуже важливо створити коло підтримки професіоналів, які надихатимуть вас, допоможуть повірити у власні сили та створити дійсно якісний оригінальний науковий текст.


Наука може бути цікавою

Чи є науковий текст засобом самовираження? Так. Але самовираження має виходити з фактів/результатів наукових досліджень та керуватися насамперед ними. Якщо нема цих двох компонентів, ви, швидше за все, пишете художню літературу.
Тим не менш, автор дуже важливий у тексті.
Уже Бурдьє зазначав, що кожен дослідник у соціальних і гуманітарних науках говорить з певної позиції. Той факт, що ви відібрали певний матеріал, а інший вирішили не представляти , вже свідчить про вашу присутність у тексті. Так чому не піти далі і не відкрити свої карти?

В Америці наукова спільнота перед усім зацікавлена у тому, щоб ваш текст відповів на запитання «то й що?». У розгорнутому вигляді це запитання звучить так: «Як зміниться наше розуміння певного явища завдяки вашому дослідженню?». Тримайте це в голові, коли продумуєте свій текст. Він на це запитання відповідає? Якщо так, то ви зробили важливий крок до розробки двох важливих компонентів наукового тексту: аргументу і тези.

Аргумент – це певна ідея, винахід, твердження, втілене у тезі і підкріплене доказовою базою. На рівні змісту аргумент є організуючим принципом вашої наукової роботи і розкривається протягом усього тексту цієї роботи.

Теза, зі свого боку, є коротко сформульованою оригінальною ідеєю, що представляє вашу інтерпретацію доказової бази. Зазвичай теза вміщується в одне речення і стисло викладає основний внесок, який ваше дослідження робить у конкретну наукову дисципліну.

Характерними ознаками тези є те, що вона:
· представляє читачеві, як ви будете інтерпретувати тему, представлену для обговорення;
· є своєрідною дорожньою мапою для наукової роботи, бо дає читачеві зрозуміти про що йтиметься у тексті;
· є відповіддю на певне запитання;
· є твердженням, яке можна поставити під сумнів.

Чим теза не є? Вона:
· не постає у формі запитання;
· не є довгим переліком;
· не є розмитою або ухильною, войовничою, конфронтаційною;
· не представляє особисте переконання чи уявлення.

Важлива особливість американського підходу до написання наукових статей полягає в тому, що теза має з'явитися у них на першій сторінці, в ідеалі нею ви завершите перший параграф. Якщо йдеться про книжку, ситуація змінюється, але у кожній окремій главі теж варто робити зусилля, щоб теза була на першій сторінці. Ця стратегія частково є результатом перевиробництва наукових текстів і великого навантаження науковців в цілому. Сумна правда полягає в тому, що у ваших європейських та американських колег надзвичайно мало часу на читання текстів. Вимоги до публікацій існують у всіх наукових спільнотах, тому не завжди кількість переходить у якість. Через це науковці є дуже вибагливими щодо текстів, на які вони витрачають свій час. Щоб ваш текст став одним з них, необхідно швидко зацікавити читача. Фактично, ваша перша сторінка є вирішальною в питанні прочитають вас чи ні. Саме тому до неї треба підходити дуже прискіпливо. Вважайте, що ви створюєте ювелірну прикрасу і нікуди з нею не поспішаєте.
Важливим елементом першої сторінки є так званий «гачок» – історія чи факт, який викличе щире зацікавлення читача. Саме тому для нього часто запозичують літературні прийоми. Найпоширенішим з них є віньєтка. Віньєтка, це маленька історія, яка цікаво і невимушено вводить читача у контекст проблеми, яку ви збираєтеся аналізувати. Ідеальна віньєтка, з одного боку, є компактною і зрозумілою, а з іншого – одразу викликає в читача купу запитань, які він чи вона захоче прояснити.
Після віньєтки, або будь-якого іншого першого параграфу, зазвичай іде контекстуальна частина. Тут вже цілком науковою мовою ви створюєте для свого читача «землю під ногами». У той час як віньєтки викликають зацікавлення, вони також відкриті до великої кількості інтерпретацій. Ваше завдання звузити це коло і надати читачеві, який погано орієнтується у вашій вузькій темі, поле координат. У такий спосіб, вам вдасться зберегти зацікавлення темою.
Якщо в першому параграфі ви використали віньєтку, а в другому навели контекст, то підсумком другого параграфу слугуватиме ваша теза.
Як автор ви самі обираєте стиль письма. Але пам'ятайте, що цей стиль визначає і вашу аудиторію. Саме тому контекстуальний другий параграф є таким важливим. Ви можете не давати мапу координат своїм читачам і говорити з ними протягом статті так, ніби вони прочитали всі ті ж джерела, що й ви, провели всі ті ж інтерв'ю і рахували з вами статистику. Ціною стане різке обмеження аудиторії вашого дослідження. Навряд багато людей аналогічно заглиблені у вашу тему (а якщо так, то чи дійсно вам варто нею займатися?). Ті, хто не заглиблений, почуватимуться розгубленими, якщо ви не будете прояснювати для них засадничі для вашого дослідження речі, і закинуть вашу статтю.

Найбільш ефективним методом прояснення вашого тексту для інших є, як завжди, дружня допомога. Дайте його прочитати різним колегам. Ви здивуєтеся, наскільки відрізнятимуться їхні коментарі залежно від поля наукових інтересів та компетенцій. У цьому процесі авторові чи авторці важливо не розгубитися. Критика – це корисно, але її треба приймати тверезо. Подумайте, де критичні зауваження і пропозиції колег виходять з проблем в аргументації, а де з недостатньої деталізації вашої позиції щодо певних питань? Не все треба виправляти. Іноді треба просто деталізувати, на які саме теорії чи підходи ви спираєтеся у своїх судженнях. Вашим колегам можуть імпонувати інші теорії, але у більшості випадків вони поважатимуть ваш підхід, якщо він є обґрунтованим і відповідає досліджуваному матеріалу.

Але створення тексту, який може зрозуміти достатньо широке коло науковців є лише першим, хоча й важливим кроком на шляху творення статті, яку читатимуть. Якщо вам це вдалося, вітаю! Ви можете переходити на новий рівень, або принаймні задуматися про нього. На цьому рівні ви не просто пишете зрозуміло для інших, ваш аргумент торкається питань, які їм також цікаві або важливі для розвитку дисципліни в цілому. Наприклад, ви можете представити свою роботу як дослідження історії будівництва індустріального міста в Радянському Союзу 1930-х років. Це буде одна історія. Але ви також можете на прикладі цього міста створювати аргументи стосовно функціонування Радянського Союзу як політичної, економічної та ідеологічної системи. І тоді ви можете створити революційну книжку, яку читатимуть всі спеціалісти з дисципліни, як це зробив Стівен Коткін у своїй Магнітці. Це складно, але ви точно можете робити кроки в цьому напрямку. І починаються ці кроки у вашій тезі.

Для тези характерно бути не лише висновком з досліджуваного вами матеріалу, але і вашим коментарем щодо роботи колег. Тому, коли ви працюєте над тезою, подумайте, хто ще у своїх дослідженнях розкривав тему або питання, які піднімає ваш текст? Зробіть перелік цих авторів і коротко викладіть їх аргументи. Ваше дослідження підтверджує їх, нюансує або, навпаки, демонструє їх обмеження? Якби хтось створив мапу досліджень певного питання, де ви на ній були б?
Науковці зазвичай не працюють у вакуумі, тому діалог з колегами є важливим елементом будь-якого наукового тексту.
Саме він може допомогти вам нарешті сформулювати тезу. В ідеалі ви підтримуватимете діалог з колегами протягом всього тексту. А у вступі в окремому параграфі варто підсумувати основні дослідження з висвітлюваної вами проблеми. Цей параграф зазвичай завершує вступну частину.


Кущі та дерева

Звичайно, вступ – це не вся ваша стаття. На тему науковості тексту та методологічних питань написано досить багато книжок, які є специфічними для кожної дисципліни, тому немає сенсу тут торкатися цих питань. Зупинимося лише на структурі. Як я наголошувала на попередніх сторінках, дуже важливо, щоб ваш текст був зрозумілим для читача. Цьому допомагає і аналіз вашої аудиторії, і логічність викладу. Читачеві важливо не просто розуміти, про що йдеться у тексті, але і відчувати, що вибудована в ньому аргументація є послідовною та логічною.

Якщо позичити метафори з природи, структура вашого тексту може нагадувати дерево, а може бути схожою на кущ. Кущі самі по собі непогані, але ваш читач наприкінці тексту може задатися питанням: а про що це все було? Саме тому важливо, аби у вашому тексті чітко прослідковувалася вісь. У вступі ви виклали свою тезу. Решта тексту присвячується доведенню цієї тези шляхом аргументації, що спирається на доказову базу. Для цього треба твердою рукою розділити зібраний вами матеріал на той, який допомагає розкрити тезу, і той, який є дуже цікавим і його теж треба показати, але цієї конкретної функції він в контексті даної статті не виконує. Матеріали з другої групи, на жаль, зі статті треба прибрати. Але подивіться на них уважніше – можливо, на їх основі можна написати інший текст, про який ви ще не думали.

Коли ви працюєте над структурою тексту, важливо знати як вам найкраще пишеться. Люди по-різному думають і це нормально. Можливо, вам легше почати писати текст шляхом створення його детального плану. Напишіть його. Перевага плану в тому, що він нагадує скелет, де все видно, як на долоні. Продивіться ваш план. Чи всі пункти в ньому логічно випливають одне з одного? Чи всі вони працюють на розкриття та доведення вашої тези?

Трохи складніше може бути тим з дослідників, кому зручніше писати текст для першої чернетки. Для перших текстових чернеток цілком нормально бути хаотичними. Ба більше, вам потрібна ця хаотичність, щоб випробувати різні тези та лінії аргументації. Але коли перша чернетка написана, продивіться її критично. Яку тезу ви хочете вибрати? А яку лінію аргументації? З високою вірогідністю вам потрібні будуть ще декілька чернеток, але друга спроба вже буде більш структурованою. Тим не менш, оскільки текст не такий прозорий, як план, зробіть ще одну вправу. Візьміть свою другу чернетку і на полях кожного абзацу напишіть одним реченням, про що він. Один абзац має розкривати одну ідею. Чи це так у вашому випадку? У ідей має бути логічна послідовність викладення. Ваші абзаци виходять одне з одного? Ви створюєте дерево чи все-таки кущ? Після цієї вправи можете виписати всі короткі викладення ваших абзаців і зробити з них план. Чи подобається він вам? Чи до нього треба щось додати чи прибрати? В контексті використаних вами матеріалів і теорій є ще одне важливе питання: яку функцію вони виконують у вашому тексті? Вони дозволяють поглибити ваш аналіз і прояснити ваші ідеї, чи є милицями для надання вашому аргументу більшої авторитетності?

Невід'ємним елементом кожного наукового тексту є висновки. Якщо в Україні саме там може ховатися теза, в англо-саксонській традиції все навпаки. Нічого нового у висновках ви не пишете. Вони – коротке підсумування того, що викладали в тексті, така собі реартикуляція, яка дозволяє звести все разом і дещо переосмислити те, що ви вже написали. Також у висновках ви можете окреслити питання, які потребують подальшого дослідження. Але, повторюю, висновки – це не місце для нових ідей, це місце для осмислення значення того, що ви вже зробили.


P.S.

Насамперед, сподіваюся, цей текст допоможе вам покращити навички наукового письма. Пересторогою на цьому шляху, одначе, має бути те, що структура, якою б важливою вона не була, не робить текст науковим. Таким його робить укоріненість вашої аргументації у доказовій базі, коректне поводження з нею і застосування методології, що відповідає доказовій базі та допомагає розкрити її пояснювальний потенціал. Тому в процесі вичитки своїх чернеток завжди ставте собі запитання: чи можливо довести висунуту вами тезу? Чи вдалося вам це зробити завдяки зібраній і використаній вами доказовій базі та методології?

Сподіваюся, наведені вище поради допоможуть вам пишатися своїми науковими текстами!