СУЧАСНІ ФЕМІНІСТИЧНІ РУХИ: ДИСКУРСИВНИЙ ПЕРЕХІД ВІД КІБЕР- ДО ПОСТ-КІБЕРФЕМІНІЗМУ

Анна Ваколюк
політологиня
науковий редактор: Анна Осипчук
кандидатка соціологічних наук, доцентка НаУКМА
В україномовному академічному та медійному просторі досить рідко згадують кіберфемінізм. Іронічно, що шукаючи контент за темою українською мовою в Інтернеті, ми в першу чергу натрапимо на допис консервативної активістки «Кахетону» Олександри Скляр із саркастичною критикою цього руху. Ще одним доказом «якості» інформації про цей рух є те, що в одному з небагатьох академічних україномовних матеріалів про кіберфемінізм відома філософиня цього напрямку, Седі Плант, представлена у чоловічому роді. Оскільки рух репрезентує насамперед мистецький напрям фемінізму, то більшість англомовних досліджень цього феномену зосереджені у гендерних студіях та культурології. Серед основних дослідниць варто назвати Р. Брайдотті (Braidotti, 1996), С. Кембер (Kember, 2002), К. Райхе (Reiche & Kuni, 2004), В. Куні (Kuni, 1997), Ф. Вайлдінг (Wilding, 1997), М. Фенрандес, М. Райт (Fernandez, Wilding & Wright, 2002), С. Паасонен (Paasonen, 2011). Той факт, що осередки руху фрагментовані по різних країнах, обумовлює орієнтованість досліджень на окремі медіа-практики чи організації. Так, наприклад, у 2017 році в Лондоні пройшла науково-мистецька конференція «Пост-кіберфеміністичний Інтернаціонал», яка об'єднала філософинь, активісток та мисткинь для обговорення потенціалу актуальних ідей цього руху. На конференції відзначили двадцяту річницю з часу проведення «Першого кіберфеміністичного Інтернаціоналу» 1997 року в Берліні. Найперша велика конференція та захід, присвячений рефлексіям щодо неї двадцять років потому, як на мене, критично важливі для розуміння динаміки руху. Тож мета мого дослідження – проаналізувати дискурси Інтернаціоналів 1997 та 2017 років, щоб виокремити основні зрушення в риториці руху, зокрема, у політичному вимірі: так, пост-кіберфемінізм відходить від утопічного погляду на технології активісток 1990-х, включаючи ширше коло маргіналізованих груп, на відміну від досить бінарного погляду «старих кіберфеміністок». Пост-кіберфемінізм також більше уваги приділяє біохакінгу та особливо акцентує на критиці капіталізму.

У статті я спочатку стисло висвітлюю філософсько-теоретичне підґрунтя кіберфемінізму, потім докладно роз'яснюю обраний метод та відібрані для аналізу тексти. І нарешті – переходжу безпосередньо до дискурс-аналізу.



КІБЕРФЕМІНІЗМ: ФІЛОСОФІЯ ТА РУХ

Ідеї кіберфеміністичного руху мають сильну філософську базу, зокрема, завдяки Донні Харавей та Седі Плант. У «біблії» кіберфеміністок – «Маніфесті кіборгів» – Д. Харавей створює міф про кіборга як істоту постгендерного світу, синтез машинного та людського (Харавей, 1985). Хоча у мистецьких практиках цей образ часто подається просто як агендер з біонічними протезами, філософиня не обмежується ідеєю стирання межі між людиною та технологічними засобами, які вона використовує. Харавей додає, що кіборгам властиві множинність та гібридність, на відміну від традиційних дуалізмів. Як приклад вона наводить «кольорових жінок» (тут і далі – англ. women of color). Їхня ідентичність виникла внаслідок поєднання двох маргіналізованих груп (множинність) і створення цими жінками письмових наративів про своє життя (технологічні засоби). Як на мене, ідея множинності резонує з інтерсекційним фемінізмом, а зрощення людини з технологічними засобами сьогодні ілюструє образ користувача соціальних мереж, коли сторінка на Facebook стає не просто інструментом, а невід'ємним продовженням «Я» людини. Філософиня називає це гібридизацією людини з іншими комунікаційними пристроями. Тому у сучасному світі всі ми — кіборги. Харавей критикує марскистський та радикальний фемінізми за їхню тотальність і однобокість, які пропонують єднатися лише на основі «класу» чи штучно сконструйованого «жіночого досвіду». На противагу цьому вона пропонує ідентичність кіборга. З одного боку, така ідентичність може забезпечити єдність для політичної боротьби проти наявних систем панування, а з іншого – здатна подолати дуалістичне мислення, руйнувати й створювати ідентичності, системи відносин. Це відповідає духу множинності в постмодерну еру. Для кіберфеміністичного руху образ кіборга став культовим з декількох причин. По-перше, через його яскравість для використання у мистецький практиках. По-друге, як зручний механізм спротиву гегемонним дискурсам (зокрема патріархальному, капіталістичному та колоніальному) у такому новому інформаційному просторі як Інтернет.

Саме про революційний потенціал кіберпростору пише інша впливова філософиня кіберфемінізму, Седі Плант. Вона акцентує увагу на тому, що жінки почуваються скутими, перебуваючи на периферії у владних системах сучасного світу. Вони — пустка, яку має заповнити чоловік, відповідають нулю у системі бінарного коду. Іронічно, що саме заснована на бінарному коді інформатика, а зокрема Інтернет, дає можливість для емансипації (Plant, 1997). Кіберпростір – це децентралізовані неієрархізовані мережі та матриці, тому він дозволяє таким маргінальним групам, як жінки, вийти з-під чоловічого домінування. Це ідеалізоване бачення Інтернету стало однією з основних ознак ідеології та практик кіберфеміністичного руху 1990-х років. Ідеї Плант реалізовувались на практиці через створення жіночих онлайн-спільнот та вільного поширення контенту з радикальними політичними заявами по мережі.

Ці філософські ідеї – популяризація Інтернету та загальна мода на техно-культуру – на початку 1990-х стали стимулом для появи політично-мистецького руху під назвою «кіберфемінізм», який поєднував феміністичні ідеї з використанням, навіть фетишизацією, нових технологій. Однією з піонерок руху була австралійська група VNS Matrix, яка написала епатажний «Маніфест кіберфемінізму для XXI століття». Вони займались здебільшого мистецьким активізмом: наприклад, створили гру «All New Gene». Щоб залогінитися в неї, необхідно було обрати свій гендер із запропонованих варіантів: «чоловічий», «жіночий», «ніякий»; і якщо було обрано перші два, то з'являлося повідомлення про програш у грі («An oral history of the first cyberfeminists»). З часом подібні проекти поширились Європою та США: жінки створювали мистецькі групи, розсилки, філософські клуби, освітні програми з програмування для дівчат. Серед найвідоміших груп та проектів варто зазначити Old Boys Network (Німеччина), FACES (список розсилки, США, Європа), TechWomen (Нідерланди), Кибер-фемин-клуб (Росія). У 1997 році OBN організували «Перший кіберфеміністичний Інтернаціонал» та публічно відмовилися давати дефініцію «кіберфемінізму», створивши проект «100 антитез» із сотнею антивизначень. Потім були ще два Інтернаціонали 1999 та 2001 років. Після цього рух занепав і наступна велика подія відбулася вже у 2017 році під назвою «Пост-кіберфеміністичний інтернаціонал». Ця подія відбувалася в умовах, коли романтизація вільного кіберпростору відходить в минуле, а користування Інтернетом стає нормою у більшості активістських рухів. Утопічні ідеї ранніх феміністок не реалізувалися, бо нерівність, дискримінація, традиційні гендерні ролі та сексизм все одно перенеслися у кіберпростір. І в цьому контексті пост-кіберфеміністки актуалізували дискусію про використання ідей своїх колег з 1990-х.


Метод

Для аналізу риторики кіберфеміністичного руху у цьому досліджені використовується критичний дискурс-аналіз Нормана Феєркло, що дозволяє прослідкувати, як соціальна реальність конституюється за допомогою мови, фокусується саме на ідеології, владних відносинах та інтердискурсивності (Della Porta, 2014). Феєркло у своєму підході пропонує аналіз на трьох рівнях: текстів, дискурсивних практик та соціального контексту (Fairclough, 1992). Дискурсивні одиниці, або «тексти», – це медіа-практики, маніфести, статті, панельні дискусії тощо. На цьому рівні прослідковується, як конструюється дискурс через визначення понять, граматику, стиль мовлення, структуру тексту, тропи тощо. Для аналізу було обрано по чотири тексти, які пов'язані з Інтернаціоналами 1997 та 2017 років і найбільше зосереджені на політичних аспектах руху, а точніше – один маніфест та три академічні тексти з програми конференцій. З усіх матеріалів двох конференцій саме ці матеріали фокусуються на кіберфемінізмі як суспільно-політичному русі загалом, а не на окремих активістських/мистецьких практиках чи філософських/культурологічних роздумах. Тому вони дають цілісне уявлення про рух як політичний суб'єкт і найбільше відповідають меті дослідження. Для руху 1990-х років було проаналізовано «Маніфест кіберфемінізму для XXI століття» від VNS Matrix, а також три тексти з читанки Інтернаціоналу: «Cyberfem.org» (Rechbach, 1997), «Майбутнє – жіноче» (англ. the future is femail; гра слів: «female» та «femail») (Kuni, 1997) та «Нотатки про політичне становище кіберфемінізму» (Wilding, 1997). Для пост-кіберфеміністичного блоку використано «Маніфест ксенофемінізму», «Після майбутнього: n гіпотез пост-кіберфемінізму» (Hester, 2017) та дві панельні дискусії з конференції: одна присвячена статті Геслер, а друга називається «Що пост-кіберфемінізм може зробити для репродуктивної справедливості?» (відповідні аудіо дискусії були транскрибовані мною для аналізу). Наступний рівень визначає місце досліджуваного дискурсу серед інших наявних дискурсів. Саме на цих двох рівнях я виокремлюю різницю між дискурсом 1997 та 2017 років. І нарешті останній рівень дозволяє «змапувати» досліджуваний дискурс щодо гегемонного суспільного дискурсу та з'ясувати: підриває він його чи підтримує.

Фокус поточного аналізу кіберфеміністичного дискурсу лежить у трьох вимірах: визначення «кіберфемінізму», образ активістки та ставлення до нових технологій. Перший вимір дозволяє прослідкувати наповнення нодальної точки (поняття, навколо якого будується дискурс) «кіберфемінізму», другий – самоідентифікацію учасниць та активістські стратегії, а третій – їхній погляд на реальність, з якою необхідно працювати. Важливо зазначити, що деяка інформація для аналізу кіберфеміністичного дискурсу була взята з «пост-кіберфеміністичного» блоку обраних текстів та навпаки. Це зумовлено тим, що на Інтернаціоналі 2017 року активістки 1990-х років ділилися своїми спогадами, а деякі моменти з текстів 1997 року містять таку критику кіберфемінізму, яка відповідає пост-кіберфеміністичному дискурсу.

Розмір цієї статті не дозволяє зробити глибокий дискурс-аналіз кожного тексту, тому зосередимось на загальний рисах у риториці, яка дозволить розмежувати основні відмінності дискурсів. Крім того, обмеженням цього дослідження є неможливість виокремити відмінності у множинності дискурсів, що існують у різних течіях кібер- та пост-кіберфемінізму. Зокрема, ксенофемінізм (радикальна течія, яка виступає за гендерний, расовий та класовий аболіціонізм) аналізується в загальному дискурсі пост-кіберфемінізму і, як наслідок, заради ширшої картини нехтуються більш дрібні розбіжності.



ВІД КІБЕРФЕМІНІЗМУ ДО ПОСТ-КІБЕРФЕМІНІЗМУ

Кіберфемінізм

Сам факт існування вже згаданої роботи «100 антитез» і, відповідно, намагання залишити поняття «кіберфемінізму» навмисно невизначеним та відкритим до наповнень, підтверджує, що це поняття є нодальною точкою у відповідному дискурсі. Така принципова відмова від чіткого визначення сама по собі вже є тактикою супротиву гегемонним дискурсам і відсилає до ідеї «квір-» ідентичності, яка потім стала ключовою в пост-кіберфемінізмі. Всі три тексти з читанки ставлять питання наповненості цієї нодальної точки смислами. Зокрема, пропонується дефініція: «альянс між жінками, машинерією та новими технологіями, які жінки використовують» (Kuni, 1997, p. 15). Ця ідея зв'язку явно запозичена ще з теорії Харавей. У контексті форми вираження «кіберфемінізму» найчастіше зустрічаються означники: «рух», «засіб», «політична та естетична стратегія». Крім того, він позиціонується водночас і як протест проти «традиційного фемінізму», і як «оновлений» чи «адаптований» фемінізм, «нова хвиля феміністичної думки». Також присутній момент «утопічності», що зводиться до ідей про «неієрархічний розподіл інформації» та «мережевого існування, що незалежне від реальної статі». Тобто загалом можна стверджувати, що «кіберфемінізм» сприймається як політичний та мистецький рух, що пов'язує фемінізм та нові технології.

На відміну від текстів з читанки, які написані майже в академічній формі з намаганням критично осмислити поняття, «Маніфест кіберфемінізму XXI століття» написаний прямим емоційно забарвленим та дещо епатажним стилем. Тут варто розглянути активістську самоідентифікацію. VNS Matrix заявляють про себе, як про «нових п*зд», «вірус нового світового безладу», «диверсанток мейнфрейму Великого Татуся», «термінаторок моральних кодів». У наступних текстах також використовується образ «кіборга» і слова «ми», «кіберфеміністки», «жінки». Останнє формулювання створює ідеологічне узагальнення «жінок». Образ активістки подається у вигляді «першопроходиці» нового «фронтиру» (кіберпростору), борчині з традиційними гендерними ролями, «критичного голосу в кіберпросторі», діячки «революційного андеграунду», «гіка», «активної користувачки». Риторика фронтиру відсилає до ідеї освоєння Дикого Заходу в американській ідеології. Свої першочергові стратегії кіберфеміністки бачать у розкритті емансипаційного потенціалу Інтернету, боротьбі з чоловічим домінуванням у сфері технологій, спротиві через мистецькі практики, іронію, маскарад, сепаратизм («вільні зони» для жінок у кіберпросторі, списки розсилки) та створення низових освітніх проектів для навчання жінок програмуванню. З точки зору «відвойовування» дискурсу цікавою є практика заміни означників «жінки». Наприклад, оскільки «girl» (дівчина) у «мачистському» Інтернеті тих часів здебільшого використовувалося для пошуку/публікації порнографії, кіберфеміністки на противагу почали вживати слово «grrrl» запозичене з назви музичного жанру 1990-х, «дівчачого» бунтівного панку.

В усіх цих ідеях акцент робиться на технологіях. Кіберфеміністки постійно звертають увагу на те, що «технологічні гаджети продаються як іграшки для хлопчиків», на те, що загалом жінки у «домінованому чоловіками» суспільстві виступають як «пасивні споживачі нових технологій». На противагу такому ієрархізованому світу, кіберпростір сприймається як «новий, відкритий, флюїдний та революційний». Цей новий простір дає можливість для децентралізованих горизонтальних відносин. Саме тому потрібно воювати проти сексизму та вербального харасменту, який просочується з реального життя в цей простір. Багато уваги в текстах приділяється естетизації зображення кіберпростору, нових технологій, кіборгів, хакінгу та революції. Одна з активісток навіть зазначає, що «кібер – це було сексуально» (N Hypotheses Of Post-Cyber Feminism, 2017, 46:20).

Розглядаючи другий рівень дискурсивних практик, можна стверджувати, що в текстах поєднуються три дискурси. Феміністичний проявляється у контексті боротьби з патріархатом та чоловічим домінуванням, а також в образі «riot grrrl», бунтівних дівчат-кіборгів з маніфесту VNS-Matrix. Технологічний – у фетишизації кіберпростору, нових технологій, використанні технічної термінології («машина», «мейнфрейм», заміна «female» на «femail»). Мистецький ж дискурс – «авангард фемінізму», «маскарад» тощо. Очевидно, різниця у стилі маніфесту та інших текстів пояснюється тим, що маніфест створювався для епатажної політичної заяви та мобілізації, а тексти з читанки – для дослідження феномену та обговорення кіберфемінізму на конференції. Оскільки рух позиціонує себе як революційний і такий, що намагається подолати наявну нерівність і чоловіче домінування, очевидно, що на третьому рівні цей дискурс протистоїть гегемонному.


Пост-кіберфемінізм

Варто зазначити, що в «текстах» з Пост-кіберфеміністичного Інтернаціоналу нодальною точкою все ще залишається «кіберфемінізм». Отже, дискусії розгортаються в першу чергу навколо того, як цю ідею можна модифікувати та використати в сучасних умовах. Текст Г. Гестер, який став теоретичною основою для дискусій на конференції, пропонує замінити «100 антитез» на «n гіпотез пост-кіберфемінізму». Іншими словами — виникає ідея множинного позитивного колективного визначення, на противагу радикальній відмові. «Пост-кіберфемінізм» подається як «Кіберфемінізм 2.0», який більш «скептично» дивиться на нові технології самі по собі й більше звертає увагу на відносини власності щодо них. Активістки стверджують, що «кіберфемінізм ставив питання, як гендер можна хакнути через нові технології», а його оновлена версія прагне «хакнути саму технологію гендеру». Більше того, кіберфемінізму закидають недостатню інклюзивність та зацикленість на бінарностях, тому в обговоренні частіше використовуються терміни «інтерсекційність», «клас», «раса», «квір», «транс», «інвалідність» тощо. Радикальніша течія пост-кіберфемінізму називає себе «ксенофемінізм». У їхньому маніфесті вказується, що ксенофемінізм – це «гендерний аболіціонізм». Контрастуючи з більш поміркованими дискусіями на Інтернаціоналі, ксенофемінізм критикує політику ідентичностей та виступає за використання «відчуження» як емансипаційного механізму. Досі сильною залишається і мистецька течія. Зокрема, на Інтернаціоналі презентувалася ідея сонік-кіберфемінізму – мистецької течії, яка концентрується на експериментах зі звуком і музикою.

У контексті самоідентифікації теж відбуваються зрушення. Замість «кіборга» виникають множинні образи «пригноблених». Якщо у 1990-х рух здебільшого фокусувався на жінках, які борються проти чоловічого домінування, то в 2017 виникає ідентифікація з «глюком» та «помилкою» (англ. «glitch», «error»). Це терміни з комп'ютерного сленгу, які використовуються як метафора для опису тих груп населення, яких у гегемонному дискурсі вважають девіантними. Зокрема, активістки ідентифікують себе з «квір- та трансспільнотою», «небінарними», «етнічними меншинами», «людьми з інвалідністю», «кольоровими жінками». Відповідно до цих змін та іншого сприйняття технологій, пост-кіберфеміністки артикулюють свої завдання та стратегії.

Нове покоління руху сприймає погляди колег з 1990-х як «технохайп». У ті часи це було «сексуально», а технологічне майбутнє «було попереду» та сприймалось позитивно й утопічно. Натомість, сьогодні, як заявляють активістки, «майбутнє вже тут, і воно не таке, яким його звикли уявляти». У своєму баченні нових технологій пост-кіберфеміністичний дискурс акцентує увагу на їх «доместикації» та росту популярності «смартфонів та соціальних медіа». Входження різноманітних приладів у повсякденне життя пост-кіберфемінізм пов'язує із «технологічною ієрархізацією». «Складні» технології перебувають у чоловічому домінуванні, а «повсякденні» частіше сприймаються як жіночі, закріплюючи традиційну пріоритетну роль жінки у «репродукції повсякденного життя». Зокрема, вони звертають увагу, що навіть такі високотехнологічні помічники як Siri чи Alexa створені у жіночому гендері. З популярністю соціальних медіа рух пов'язує проблеми «онлайн харасменту», «анонімності», «захисту особистих даних».

Наступним важливим моментом у пост-кіберфемінізмі є більш відкрита критика капіталізму. Такі слова як «капіталізм», «комерціалізація», «монетизація» та «неоліберальна економіка» зустрічаються набагато частіше, ніж в дискурсі першого Інтернаціоналу. Їх вживають у контексті критики контролю технологій великими корпораціями. Терміни «коммунізація», «рівність», «справедливість», «низові практики», «DIY» (зроби сам), «програмне забезпечення з відкритим кодом», в свою чергу, використовуються як протиставлення. Інтернет досі сприймається як простір для низового активізму. Підкреслюється важливість таких феноменів як «me too» та «black lives matter», а також «sci-hub» як ресурсу вільного доступу до наукових статей, створений дівчиною. Особливу увагу приділяють доступності до медицини та фармакологічних препаратів, адже ця сфера теж «захоплена капіталізмом».

Актуалізується й проблема психічних розладів, особливо серед «квір- та трансспільнот», які маргіналізуються суспільством через «інакшість». Активісти артикулюють необхідність легкого доступу до антидепресантів та інших необхідних медикаментів. Крім того, у контексті бажання «хакнути гендер» особливу увагу приділяють доступності гормональної терапії. Створюються проекти на кшталт «Естроген з відкритим вихідним кодом» (англ. open source estrogen), які направлені на поширення DIY-біохакінгу для боротьби проти державної біополітики та контролю над транс- та квір-тілами. Ці проблеми пропонують вирішувати, створюючи кооперати і комуни для підтримання ментального здоров'я та організовуючи краудфандинг медичних препаратів. Погляд на об'єктивну реальність та використання технологій пост-кіберфеміністками яскраво передається через фразу з маніфесту ксенофемінізму: «Якщо природа несправедлива, то змінимо природу!».

Після першого рівня аналізу стає зрозуміло, що феміністичний, технологічний та мистецький дискурси досі присутні в обраних текстах. Тим не менш, вони дещо модифіковані. Технологічний раніше охоплював головним чином кіберпростір, а у новому вигляді більше уваги надає біохакінгу та доместикованим технологіям. Феміністичний доповнюється квір- та транс- дискурсом. Крім того, додається сильний актикапіталістичний дискурс. Як і в попередньому випадку, пост-кіберфеміністичний дискурс протиставляється гегемонному: капіталістичному та патріархальному.

Загалом можна стверджувати, що в умовах, коли технології стали нормою, «технохайп» ранніх кіберфеміністок перестав бути актуальним. Якщо сприймати «кіберфемінізм» просто як рух феміністок у кіберпросторі, то сенс взагалі нівелюється, адже сьогодні Інтернет використовують майже всі. Саме тому для руху була необхідна ревізія дискурсу та зміщення уваги на антикапіталістичні низові практики супротиву, інтерсекційність, перспективи біохакінгу, гендерний аболіціонізм тощо.



ВИСНОВКИ

Отже, перехід від кібер- до пост-кіберфемінізму відображає загальне зрушення у технологічному прогресі та феміністичних ідеях і необхідність адаптуватися до них. Перші кіберфеміністки бачили майбутнє утопічним, використовували образ «riot grrrl» і мистецькі практики, щоб епатажно захоплювати новий фронтир і боротись проти системи чоловічого домінування. Але з часом нові технології стали повсякденням, увібрали в себе традиційний сексизм та комерціалізувалися великими корпораціями. Тому кіберфеміністичний «технохайп» затухає, а в пост-кіберфемінізмі додається антикапіталістичний дискурс, щоб вибороти контроль над технологіями. «Кіборги» змінюються на більш звичну для сучасних феміністок «квір- і транс- спільноту», поєднуються інтерсекційний дискурс та спрямованість на гендерний аболіціонізм. Пост-кіберфеміністки так само протестують проти патріархату, але до ворогів додаються капіталістична система, держава та біополітика як такі. Внаслідок цього, серед стратегій спротиву з'являються краудфандинг, комунізація власності, програмне забезпечення з відкритим кодом та DIY біохакінг. Аби унаочнити висновки, я представила основні результати порівняння дискурсів у таблиці.
БІБЛІОГРАФІЯ


Braidotti, R. (1996). Cyberfeminism with a difference. Futures of critical theory: Dreams of difference, 239-259.

Della Porta, D. (Ed.). (2014). Methodological practices in social movement research. OUP Oxford.

Evans, C. L. (2014, December 11). An Oral History of the First Cyberfeminists. Retrieved from <посилання>

Fairclough, N. (1992). Discourse and social change (Vol. 10). Cambridge: Polity press.

Fernandez, M., Wilding, F., & Wright, M. M. (Eds.). (2002). Domain errors!: Cyberfeminist practices (p. 89). New York: Autonomedia.

Hester, H. (2017, November 14). After the Future: N Hypotheses of Post-Cyber Feminism. By Helen Hester. Retrieved from <посилання>

Kember, S. (2002). Reinventing cyberfeminism: cyberfeminism and the new biology. Economy and society, 31(4), 626-641.

Kuni, V. (1997). The future is femail. 1st Cyberfeminist International, 13-18. Retrieved from <посилання>

N Hypotheses Of Post-Cyber Feminism (2017). Post-Cyberfeminist International [Audio file]. Retrieved from <посилання>

Paasonen, S. (2011). Revisiting cyberfeminism. Communications, 36(3), 335-352.

Plant, S. (1997). Zeros+ ones: Digital women+ the new technoculture (pp. 130-44). London: Fourth Estate.

Rechbach, B. (1997). Cyberfem.org. 1st Cyberfeminist International, 11-12. Retrieved from <посилання>

Reiche, C., & Kuni, V. (2004). Cyberfeminism, next protocols. Autonomedia.

The cyberfeminist manifesto for the 21st century. (1991). Retrieved from <посилання>

What Can Post-Cyber Feminism Do For Reproductive Justice? (2017). Post-Cyberfeminist International [Audio file]. Retrieved from <посилання>

Wilding, F. (1997). Notes on the political condition of cyberfeminism. 1st Cyberfeminist International, 20-23. Retrieved from <посилання>

Манифест Ксенофеминизма. Retrieved from <посилання>

Харауэй, Д. (2017). Манифест киборгов: наука, технология и социалистический феминизм 1980-х (Vol. 27). Ad Marginem.