ХТО ТАКИЙ НАУКОВИЙ КЕРІВНИК?

У щасливих випадках – це досвідчений дослідник, який допомагає вам працювати над власними дослідженнями. На жаль, нещасливі випадки також звичні. Тоді науковий керівник залишається прізвищем на заяві у деканаті. Нерідко формальність наукового керівництва зумовлена запитом самих студентів: про що запитувати, якщо до кінця не зрозуміло, що досліджуєш?

То ким має бути науковий керівник? Впродовж місяця Локус ставив це запитання дослідникам із соціальних та гуманітарних наук. На нашій фейсбук-сторінці ви могли прочитати окремі коментарі. Нині – всі думки в одному матеріалі.
Михайло Мінаков
Для мене наукове керівництво – жанр співпраці з молодшим колегою, – розказує Локусу Михайло Мінаков, професор Europa–Universität Viadrina, головний редактор Kennan Institute та Ideology and Politics Journal.

Сам термін «керівництво» мені не до вподоби. Ідеться радше саме про співпрацю двох науковців: один – більш досвідчений, інший – менш. І ця співпраця має на меті передачу досвіду.

Мені імпонує німецький вираз Doctorvater/mutter. Тут правильно вказано на спосіб співпраці: коли взаємодія відбувається не тільки у сфері знань, але і через спільне бачення, спорідненість у підходах, взаємовизначення смаків. Я мав такий досвід із моїм Doctorvater – Анатолій Лой. І сам наслідую його підхід у роботі зі своїми аспірантами чи магістрантами.

У цих стосунках багато особистого. І це гарантія того, що наукова справа не буде лише професією. Вона стає долею, особистим вибором на життя.
Павло Кутуєв
Роль керівника/консультанта може бути багатовимірною, – стверджує Павло Кутуєв, доктор соціологічних наук, професор та завідувач Kyiv Polytechnic Institute Sociology Department, – це, по-перше, залучення до нових текстів. По-друге, діалог щодо їх інтерпретації, а тому – вихід на нові концепції та узагальнення.

Не менш важливими є поради щодо організації як досліджень, так і побудови кар'єри. Керівник може та повинен допомагати студентові формулювати амбітні цілі та сприяти своїми порадами їхньому досягненню.

Last but not least, мої керівники сприяли виробленню «інтернаціоналізованого» погляду на модерну науку. Інакше кажучи, вони допомогли осягнути, що дослідження має використовувати розмаїті джерела, дані та концепції, які сучасний світ надає у розпорядження залученим до проведення досліджень та навчання. Мені надзвичайно пощастило з науковими керівниками.
Дмитро Михайлов
Дмитро Михайлов, кандидат філософських наук, розмірковує про наукове керівництво у більш глобальному контексті:

На моє щире переконання, культура наукового керівництва нерозривно пов'язана з рівнем наукової спільноти загалом. Українська філософська традиція тільки-но починає формуватися. Наразі у нас є чимало талановитих фахівців у різних галузях філософських знань, однак майже всі вони «розпорошені» по різних наукових інституціях та відірвані від своїх колег з інших університетів та дослідницьких центрів. Нам дуже часто бракує інтелектуальної консолідації та регулярності взаємодій всередині спільноти.

Конкретні філософські школи лише починають з'являтися, і це дуже важлива подія для української гуманітаристики. Однак, аби ці школи вийшли на рівень світового стандарту, нам ще потрібен час.

Отож, для студента-аспіранта, який цікавиться темою, що не заявлена у спільному науковому горизонті, вкрай важко бодай розпочати наукове дослідження. Подекуди цього достатньо, аби майбутній науковець взагалі полишив свої дослідницькі амбіції та почав займатися чимось іншим. Іноді молодий дослідник виїжджає з країни, аби отримати безпосередній доступ до «наукової мережі» інших університетів. Обидва варіанти є контрпродуктивними для становлення науки в Україні. Але я сподіваюся, що ситуація потроху розпочне змінюватися.
Михайло Кольцов
Філософ Михайло Кольцов пояснює:
У наукового керівника досить проста роль – допомогти студентові створити текст з описаними результатами, за які не соромно ані одному, ні іншому. Для досягнення цього вони узгоджують власні можливості: у чому саме потрібна допомога наукового наставника, якими знаннями та вміннями володіє сам студент тощо. Може виявитися, що перспективне дослідження вимагає знання якоїсь мови або специфічних умінь, якими молодий дослідник не володіє, тому доводиться шукати інші варіанти.

Науковий керівник (за умови достатньої кваліфікації) може допомогти як із технічними проблемами (де шукати, як оформлювати, на що звернути увагу, як уникнути помилок, що робити, коли все ж наробив їх), так і з концептуальними (як отримані результати можуть бути пов'язані з контекстом та перспективою).

Наприклад, мені донині доводиться пояснювати, як автоматизувати оформлення бібліографії, аби на неї не відволікатися під час роботи над текстом; і як працювати з первинними та критичними текстами. Хоча, здавалося б, це доступні навички.

Особисто мені науковий керівник допомагав з процедурними моментами, оскільки мене цікавили лише результати та процес дослідження. А от рецензії, звіти, ритуальні формули та інші складові адміністрування – у всьому цьому я покладався на сторонню підтримку.

Насправді, досить непросто знайти наукового керівника, який би однаково володів і відповідним баченням, і технічними навичками. Але ще важче знайти студента, який би міг «потягнути» перспективну тему.

Що завжди дивувало під час наукового консультування, то це невпевненість студентів у виборі теми. Складається враження, що вони впевнені лише в одному: результатом їхнього дослідження має бути текст. І в цьому бажанні вони забувають про його наповнення.

Дослідження не народжується з кількості сторінок і ритуальних формул, воно з'являється тільки з прагнення досягти розуміння.
Тарас Лютий
«Ви знаєте, що найголовніше при написанні роботи?» – колись запитав філософа, письменника та колумніста Тарас Лютий науковий керівник. – «Ні!» – відповів він дещо зніяковіло. – «Головне, щоби ніхто не заважав!»

Однак, це не означає, що не мусить бути зовсім ніякої реакції.

Звісно, йдеться про зауваження та рекомендації, як поліпшити текст. Утім до деяких речей (приміром, як щось подібне робилося іншими) варто приглядатися і прислухатися самостійно. Хоча згодом однаково доводиться все переоцінювати.

Важливо, коли керівник не погоджується з деякими інтерпретаціями, радить шукати чи пропонує якісь інші. Слушними бувають сторонні думки в моменти дискусій під час семінарів чи обговорень.

Важливо, коли керівник допомагає побачити несподівані ракурси досліджень, звертаючи увагу на нові тексти й ідеї. Проте доволі помічним при написанні є виступ із власними темами перед аудиторією або серед охочих до слухання друзів і знайомих. Адже написане й озвучене нерідко стають взаємно доповнюваними компонентами.
Бачимо, що науковий керівник – аж ніяк не формальне доповнення до курсової чи дипломної роботи. Робота з ним важлива не лише з огляду на конкретний текст, а й на загальне відчуття своєї теми та себе як дослідника.

Щодо роботи над текстом: важливо думати не лише про кількість сторінок, а й про те, для чого ви їх пишите. Разом з тим, показуйте написане іншим! Шукайте спеціалістів зі своїх тем, давайте вичитувати свої тексти колегам. Збирайтеся у групи для обговорень, коментуйте чернетки одне одного у гугл-документах, робіть міні-доповіді перед охочими слухати. "Наука – це справа колективна", – розказувала на школі з наукового письма історикиня Юлія Скубицька.

Наукове керівництво – лише одна з форм взаємодії у дослідницькій спільноті, проте, певно, одна із найбільш важливих у перших наукових кроках. Тож шукайте зацікавленого наукового керівника, будьте готовими до критики та давайте переглянути свої чернетки усім, хто буде готовий їх прочитати.